ААШИН

(Кабардинська казка)

Часто мій дід розповідав цю казку. Він чув її від свого діда, а той - від свого. А прадід начебто сам був свідком того, про що в ній розповідається.

Було це чи не було - не знаю. Напав на Кабарду якийсь хан. Розташувався він на березі бистрої річки Баксан. Ворог був дуже сильним, і кабардинці не наважилися вступити у відкритий бій. Хан також не спішив починати битву і прислав до кабардинського князя своїх послів.

-   Наш хан не хоче кровопролиття,- сказали посли.- Хай борються два силачі - ваш і наш. Якщо переможе наш силач кабардинці повинні будуть платити хану таку данину, яку він назначить. А як переможе ваш силач, хан з військом піде до себе.

Князь попросив дати йому три дні часу.

Зізвав він старійшин для поради. Довго думали мудрі старці нарешті вирішили, що треба прийняти пропозицію хана. Раніше Кавказі часто так вирішували наслідок битви: чий силач переможе той і переможець.

Стали думати, хто міг би вступити у поєдинок з ханськи богатирем, і вибрали Кургоко, сина дідуся Хату.

Покликали Кургоко. Молодий джигіт був хвалькуватим і зарозумілим.

-   Не боюсь я ніякого силача! Я надіюся на себе,- сказав він.

-   Якщо не боїшся, то за два дні будь готовий до бою, сказав йому князь і відправив до хана своїх послів повідомити, що через два дні відбудеться поєдинок.

Цього ж вечора кабардинці почули у стані хана страшний рев.

-   Хто це реве? - питали вони один в одного.

Виявилось, що так страшно реве не звір, а ханський силач-богатир величезного росту і з потворним обличчям.

Він був прикований ланцюгом до стовпа і годували його лиш сирим м’ясом.

Почувши ці розповіді, Кургоко перелякався. Пошкодував він, що похвалився тоді перед князем. Не надіявся Кургоко на свої сили так і сказав він своєму батьку.

Задумався старий.

Увійшла в саклю дружина Кургоко. Звали її Лашин.

-   Про що ви задумались? Яка біда у вас трапилася?

-   Мовчи, не питай! - відповів їй Кургоко.- Якщо ми дум думаємо, то є на це велика причина.

-   Яка ж? Може, я допоможу вам?

Засміявся Кургоко.

-   Не жіночого ума діло - йдеться про долю нашого народу Твоя справа вирощувати дітей, доїти корову, готувати обід.

Образилася Лашин, жодного слова не сказала чоловіку, пішла доїти корову.

Старому Хату треба було чогось у дворі, вийшов він вслід за невісткою і бачить, що одна корова не дається доїтись. Розсердилася Лашин, вхопила її однією рукою під живіт і перекинула через пліт.

Здивувався Хату богатирській силі своєї невістки, зрадів, скоріш вернувся в саклю. Прийшла йому в голову думка - ось хто виручить сина!

-   Батьку, навчи, як мені бути? Завтра поєдинок. Боюсь, не перемогти мені ворожого богатиря,- сказав Кургоко.

-   Не горюй, сину,- відповів йому Хату.- Послухай, що я тобі скажу. З далекого аулу пробрався до нас один молодий кабардинець.

Він ще майже хлопчик, та дуже сильний. Він і поборе ханського Богатиря. Завтра вранці цей юнак приїде сюди. Ти ні про що не розпитуй його, їдь з ним у степ, на місце бою. Коли з’явиться ханський силач, ти скажи: «Хіба це богатир? Не хочу бруднити свої руки. Занадто він слабкий для мене. Хай він спробує перемогти мого молодшого друга»,- і вкажи на свого супутника.

В цей час у саклю знову зайшла Лашин. Дідусь Хату послав сина у двір кинути коням корму. А коли Кургоко вийшов із саклі, старий розповів невістці, яка трапилася біда.

-   Лише ти зарадиш нашому горю і горю всього народу. Ти одна мусиш перемогти ханського богатиря.

-   Так,- відповіла Лашин,- я відчуваю, що є у мене сили. Але я жінка, і народ не допустить...

-   Ти одягнеш стару черкеску Кургокову, а шапку насунь на самі очі. Коли поїдеш у степ, ні про що не розмовляй, поки я не підійду до тебе…

-   Я зроблю так, як ти сказав,- пообіцяла Лашин.

Рано-вранці проснувся Хату, проснувся Кургоко. Вийшли вони у двір, а молодий джигіт вже чекав їх.

Сів Кургоко на коня і разом з молодим джигітом поїхав на поле бою...

А там уже зібралося багато народу.

На кургані для хана був розстелений розкішний килим. Хан сидів, підібгавши під себе ноги, і курив трубку. Він був упевнений в перемозі.

А ханський богатир стояв на полі і показував свою силу. Він ламав руками товсті дерева, наче це було тонке пруття.

Поле, на якому повинні були битися богатирі, закінчувалось скелястою кручею.

Злазячи з коня, Кургоко голосно сказав:

-   Хіба це богатир? Не хочу бруднити свої руки. Він заслабкий для мене! Хай він спробує перемогти мого молодшого товариша.- І Кургоко вказав на молодого джигіта, з яким приїхав.

Хан дав знак, і борці стали сходитися. Ханський богатир схопив свого противника, та не зміг збити його з ніг. Тоді молодий джигіт вхопив ханського богатиря, підняв і з силою вдарив ним об землю, а тоді потаскав до кручі і кинув зі скали.

Радісний крик перемоги рознісся в рядах кабардинців.

А хан не міг і слова вимовити - адже він був упевнений, що переможе його богатир! Довелось йому визнати себе переможеним.

- Тепер я бачу, що твої богатирі сильніші за моїх,- сказав нарешті хан кабардинському князеві.

Тут із натовпу виступив старий Хату і підійшов до переможця.

-   Дивіться всі, ханського богатиря перемогла жінка, дружина сина! - І він зняв з неї шапку.

Довгі чорні коси упали з-під шапки на плечі Лашин.

Крик здивування пронісся по натовпу.

-   Щасливий народ, у якого такі жінки,- сказав хан.- Якщо ваші жінки такі сильні, то яку ж силу мають ваші чоловіки? Ні, з таким народом я буду жити в дружбі.

І хан зі своїм військом пішов із Кабарди.

А скеля, з якої був скинутий богатир, з тих пір стала називатися скелею Лашин.