Жила
в глухому лісі одна бабуся.
Якось
раз взимку пішла вона до ополонки на річку по воду.
Спустилась
бабуся на лід, до ополонки нахилилась, берестяним відерцем води зачерпнула.
І
раптом бачить - кипить вода в ополонці, як у казані.
Кипить,
розхлюпується, навколо бризки летять.
Здивувалась
бабуся:
-
Що ж це таке?
Стала
вона в ополонку дивитись. А звідти раптом на лід золотий окунь вискочив. Плеснув
він хвостом по льоду - і встав перед бабусею молодий богатир.
-
Здорова була, бабусю!
-
Здоровий будь, онучку! Ти хто ж такий?
-
Я, бабусю, Мімі-Хилі-богатир. Зараз я тобі мою силу покажу.
Витягнув
богатир з-за пояса сокирку, зрубав гілку смереки, зробив лук і стрілу, у великий
камінь прицілився. Пустив він стрілу в камінь - і розколовся камінь на дрібні шматочки.
-
Ось, бабусю, який я стрілець. Візьми мене до себе.
-
Ну, що ж, - відповідає бабуся, - ходімо.
Прийшли
вони в хатинку і стали жити. Бабуся обід варить, Мімі-Хилі-богатир полювати ходить,
звірів і дичину б’є.
От
пожили вони так до весни. Мімі-Хилі-богатир і говорить:
-
Хочу я, бабусю, по рідній землі поблукати, подивитись, як люди живуть. Я незабаром
до тебе повернуся.
Дала
йому бабуся з собою горіхів і брусниці на дорогу; і пішов Мімі-Хилі-богатир по рідному
лісу.
Іде
він лісом і бачить - маленька хатинка стоїть. Входить богатир у хатинку. А там старий
дід на лаві лежить.
Привітався
з ним Мімі-Хилі.
-
Куди, онучку, зібрався? - дід питає.
-
Хочу, дідусю, по світу погуляти, рідну країну подивитися.
-
Хороша справа, - відповідає дід, - в дорозі може всяке трапитись. Ось, візьми-но,
може, тобі в пригоді стане коли-небудь.
І
дає дідусь богатиреві шкурку водяної миші.
Подякував
богатир, сховав шкурку в кишеню, далі пішов.
Ввечері
приходить він до другої хатинки. Лежить і тут дід сиву бороду погладжує. Став він
богатиря про дорогу розпитувати а потім і каже:
-
Візьми лишень, онучку, подарунок, - може, в дорозі пригодиться.
І
подарував дід Мімі-Хилі-богатиреві шкурку соболя.
-
Спасибі, дідусю, - богатир говорить.
Відпочив
він, закусив і далі пішов.
Зовсім
уже вночі прийшов він в третю хатинку. Лежить в хатинці на лаві старезний дід -
борода зелена, за вухами молоді березки ростуть, по спині мох сухий стелеться. Став
богатир старому про свою подорож розказувати, а старий і каже:
-
Візьми-но, онучку, он там під лавою шкурку звіра, горностая. Путь твоя довга. Може,
в дорозі й пригодиться.
Подякував
богатир дідові, переночував у нього, закусив і далі пішов.
Іде
він, іде. Доходить до річки.
Заросла
річка куширом, травами, всякою зеленню болотяною. Сидять на березі річки люди, головами
хитають.
Підійшов
богатир, привітався.
-
Що ви тут, люди добрі, робите? - питає.
А
ті відповідають:
-
Та бач, біда яка: затягло нашу річку куширом та травами, не можна сітки ставити,
не можна рибу ловити; а як ми без риби жити будемо? От і журимося.
-
А розчистити річку не можна хіба? - богатир питає.
Махнули
люди рукою.
-
Де там! Не під силу робота.
Посміхнувся
Мімі-Хилі-богатир, вийняв з кишені водяної миші шкурку, обернувся на водяну мишу
і швидко під воду шурхнув.
Не
минуло й хвилини - вискочили на берег водяні мишки, почали кушир і трави розтягати,
почали річку від болотяної зелені очищати
Очистили
мишки річку - всі, як одна, знову під воду шурхнули. А Мімі-Хилі-богатир на берег
вийшов, вродливим хлопцем обернувся і питає:
-
Ну, тепер можна рибу ловити?
-
Спасибі тобі, добра людино! - говорять рибалки. - Тепер можна.
-
Ну і ловіть на здоров’я. А я далі піду.
Іде
богатир далі. А стежки в лісі глухі, вузькі. Треба крізь бурелом продиратися, по
неходженій гущавині шляхи прокладати. Одна в лісі широка дорога іде, та й та сушняком
та гіллям давно вже завалена.
Іде
Мімі-Хилі-богатир дорогою і бачить - сидять край дороги мисливці. Рядом дичина бита
лежить.
Стомилися,
мабуть, мисливці, знесилились. Підійшов до них богатир і питає:
-
Що, добрі люди, тут робите?
-
Та ось, - мисливці відповідають, - зовсім знесилились. Такі в нашому лісі дороги,
що ні пройти, ні проїхати.
-
А розчистити їх не можна? - богатир питає.
Мисливці
тільки рукою махнули:
-
Де вже тут! Хіба таку хащу розчистиш?
Посміхнувся
Мімі-Хилі-богатир. Вийняв з кишені соболеву шкурку, вмить чорним соболем обернувся
і шурхнув у сушняк. Не встигли мисливці слово вимовити, як ось сотні чорних соболів
по хмизу забігали: почали сухі гілки розтягати і обабіч дороги складати. Немовби
з усього лісу соболі для цієї роботи зібрались.
Так
і летять гілки з дороги, так і тріщить хмиз. І години не минуло, а вже дорога вільна,
можна і йти, і їхати. Чорні соболі зникли, немовби крізь землю пішли, а Мімі-Хилі-богатир
на дорогу вибіг, хвостиком об землю стукнув - і знову вродливим молодцем обернувся.
-
Ну, як, - питає, - тепер можна по дорозі пройти?
-
Спасибі тобі, добра людино! Тепер можна, - відповідають мисливці.
-
Ну, йдіть додому, відпочивайте! А я далі піду.
Іде
Мімі-Хилі-богатир лісовою дорогою, пісні співає, весняному сонцю радіє, молоді смереки
рукою гладить.
Співають
навколо птахи, стрибають молоді звірятка, - весело богатиреві. Весна!
Чи
довго він ішов, чи недовго, - хто скаже? Тільки прийшов він у далеке місто. Дивиться
- одна половина його ціла стоїть, а друга зруйнована, немовби вимерла.
Питає
богатир у зустрічних:
-
Що це у вас пів міста зруйновано?
А
жителі йому і відповідають:
-
Та от горе: від нас тут поблизу гаряче море є. Посеред цього моря - острів. На острові
модрина висока, а на тій модрині птиця Тулин-Карс гніздо звила. Прилітає вона звідти,
будинки руйнує і людей тягне. Бачиш, тільки половина міста залишилась. Певне, незабаром
і її птиця Тулин-Карс зруйнує.
-
А як до цієї птиці дістатися? - богатир питає.
Привели
його жителі до берега моря. Бачить богатир - стоїть вдалині острів, на острові дерево
високе, а на тому дереві велике гніздо.
Обернувся
Мімі-Хилі-богатир золотим окунем і кинувся в гаряче море. Море переплив, на берег
острова вийшов вродливим молодцем. Підняв голову, бачить - модрина верховіттям у
небо вперлася, а стовбур гладкий, ні сучка немає: вилізти на нього людині неможливо.
Вийняв
богатир з кишені горностайову шкурку, обернувся легким горностаєм - і вмить аж до
верхівки піднявся.
Піднявся
і в гніздо зазирнув. Чує він - звідти жалісний крик лунає. Сидить у гнізді пташеня,
а до нього чорна змія підповзає, з’їсти його хоче.
Схопив
богатир змію обома руками і вниз у море скинув,
Раптом
у нього над головою шум, свист - летить птах Тулин-Каре, в своє гніздо повертається,
в дзьобі людину несе.
-
Ти що за молодець? Що ти в моєму гнізді робиш?! - закричав птах на богатиря.
А
пташеня і відповідає:
-
Він мене від змія врятував!
-
Ну, гаразд, коли так, - говорить птах Тулин-Карс, - залишу тебе живим.
А
пташеня просить:
-
Сідай, богатирю, до мене на спину, полетимо з тобою геть від цього острова. Ні я,
ні діти, ні онуки мої ніколи людину більш не скривдять.
І
винесло богатиря на берег.
Довго
літали вони над горами, над лісами, опускались на сині озера, на стрімкі скелі.
Всю рідну землю облетів молодий богатир. Нарешті птах його й питає:
-
Мімі-Хилі-богатир, де твій дім?
-
Живу я з бабусею в лісі, - богатир відповідає.
-
І не нудно вам з нею вдвох? Не хочеш ти одружитися?
-
Аз ким? - питає Мімі-Хилі-богатир.
-
Є на краю нашої землі крижане море, - відповідає птах, - живе біля цього моря стародавній
звір мамонт. Багато століть він живе, охороняє красуню, морського царя дочку. Стоїть
край мор старе дерево, і написано на ньому, що віддасть морський цар дочку за дружину
найсильнішому і найдобрішому богатиреві рідної землі. Полетимо царівну дивитись?
І
полетів птах на берег крижаного моря.
Ходить
по березі моря мамонт-звір - величезний, кошлатий іклами крижини розбиває. Сів птах
на берегову крижину й каже:
-
Приніс я вам богатиря - жениха морській царівні.
Виходить
морська царівна з моря - очі сині, коси світлі сріблом повиті, малиця з білого хутра,
голубим шовком гаптована. Як побачив її Мімі-Хилі-богатир, так про всіх інших дівчат
на світі забув.
-
Сідайте разом до мене на спину, полетимо додому, до бабусі, - говорить птах.
І
полетів.
Прилетіли
на галявинку перед лісовою хатинкою. Зраділа бабуся, почала свіжу рибу смажити,
мочену морошку на стіл подала.
А
потім Мімі-Хилі-богатир поставив велику нову хату і став у ній з сім’єю жити.
Улятная сказка, читала на одном дыхании. Ждем новых поступлений
ВідповістиВидалити