Казка народу комі – «Перя-богатир»

Добра казка про доброго велетня богатиря. Народ комі жив у лісі, та потерпав від набігів розвинутих народів. Лісові люди потребували захисту від сильних велетнів. Казка «Перя-богатир» як раз про одного такого велетня.

Давним-давно це було.

Серед дрімучого лісу, за вологими купинами, за волохатими ялинками жив Перя-богатир.

На зріст він був з добру сосну. Сили - надмірної.

Луб з двадцяти беріз обдере, ремінь скрутить, навколо голови обв’яже - не сходиться ремінь на потилиці.

Ось яка голова у Пері була!

Вранці на полюванні попаде йому в око шишка соснова - Перя її до вечора не помітить. Тільки ввечері почухає око, вийме шишку і здивується:

- Ось що це! То ж то мені весь день порошинка якась дивитися заважала.

Лижви у нього були із смереки сторічної, лук і стріли - з кедра тисячорічного.

Жив Перя з полювання і ловлі звірів. Побачить, бувало, в лісі сліди лося, оленя чи ведмедя - в одну мить звіра наздожене, кине стрілу, наповал здобич уб’є.

Зайців сіткою ловив. Птахів лісових на льоту руками хапав. Риб у струмках п’ятірнею виловлював.

Сильний і спритний був Перя-богатир.

І була у нього хатинка збудована. Та не жив у ній Перя. Тісно йому здавалося. Запалить, бувало, вогнище перед дверима, на вільному лісовому повітрі, під ялинками.

Ось через якийсь час, по якійсь годині - прийшла на Лісовий край біда. Вороги на лісовий народ війною пішли. Стали вони лісових людей своїми хитрощами перемагати.

Лісові люди на ворогів з дрюками ідуть, а вороги — з рушницями. Лісові люди пішки ідуть, а вороже військо на колесах їде.

Зовсім погано лісовим людям прийшлося. І згадали вони тоді, що в хащі смерековій, за вологими купинами, за болотами Перя-богатир живе.

На зріст він з добру сосну, сили - надмірної.

Вирішили вони покликати Перю на допомогу.

Ось приходить якось Перя з полювання. Дивиться - біля його хатинки п’ятеро людей стоять, його чекають. Привіталися ті люди й кажуть:

- У нас, Перю, біда сталася, а тебе тут із-за ялин і не видно, Вороги на нас війною пішли. Хочуть землю нашу відняти...

- Що-о-о? - сказав Перя. Подумав і розсердився. - Це що наші ліси чужим віддати? Це щоб вони наші шишки кедрові збирали, наших рябчиків скубли, наше соснове повітря нюхали? Та хто ж їх пустить?

Добрий був Перя, а тут дуже розсердився.

- Ви, - каже, - вперед ідіть, а я зараз попоїм - і за вами.

Посланці лісовою стежкою пішли, їм щоб до міста дістатися двох тижнів мало, а Пері й двох годин досить.

Нашвидку поїв богатир, рукавиці за пояс заткнув, став на лижви і - ф-р-р-р! Тільки сніг хмарою звився та тріск лісом пішов. Поспішає Перя на поле битви. Побачив ворожі полчища.

Почали вороги в нього стріляти, а Перя тільки посміхається:

- Що це? Наче комарі кусають?

Схопив він одну повозку - на шматки поламав, схопив другу - тільки трісочки полетіли.

Тут вороже військо від страху бігом побігло світ за очі, - аби врятуватись від Пері.

А головний начальник їхній на колесі під’їхав, ударив велетня в поперек і ремінь шкіряний зірвав. Розсердився Перя:

- Ах ти, жаб’ячий сину! Я тобі покажу, як чужі ремені рвати!

Та як вхопить ворожого богатиря разом з колесом, та як ударить його об землю! Від того «богатиря» тільки чоботи лишились, та й ті по швах лопнули. Переміг Перя ворога.

Народ Пері дякує, хвалить його.

Побіг Перя додому. Скоро і рідну хатинку вдалині побачив.

Виспався на смерековій постелі, на березовому узголів’ї, під ялиновими гілками, біля теплого вогнища.

Добре зажив Перя в лісі. І тепер ще живе.