Марійська казка -"Солдат-лікар"

Цікава казка, тонкою гранню в казці йдеться про військову службу Марійських солдат. Так би мовити кріпацька служба та зобов’язаність служити в війську десятки років. Також цікавий момент, цар каже: «і 100 карбованців не жалко», але в той саме час, за таку складну роботу винагородив лише 25-ю карбованцями.

Солдат-лікар

Дія перша

Одного разу захворіла царева дочка: тане, сохне день від дня, слівця вимовити не може.

Покликав цар заморських лікарів. Наїхали лікарі з усіх кінців, навезли три вози ліків. Та не допомогли царівні ні заморські лікарі, ні їхні ліки.

Тоді дідок-водовоз, який возив на царську кухню воду з річки, порадив цареві:

- Треба солдатів попитати, вони люди бувалі, може, хтось із них візьметься вилікувати твою дочку.

Зібрав цар на майдані усе військо і питає:

- Гей, солдати, хто з вас візьметься вилікувати мою дочку? Хто вилікує, того добре нагороджу.

Виступив з рядів один солдат та й каже:

- Ваша царська величність, дозвольте я спробую.

- А чи зумієш? - питає цар.

- Зумію чи ні - не знаю, а спробувати треба, не пропадати ж дівці, - каже солдат.

Повели солдата у палац. Поглянув він на царівну і відразу зрозумів, що хвороба її не проста, що тут без нечистої сили не обійшлось.

- Щоб вилікувати твою дочку, - каже солдат цареві, - треба мені десять карбованців грошей.

- І ста карбованців не шкода, тільки вилікуй, - відповідає цар і наказав видати з казни десять карбованців.

Узяв солдат гроші, пішов на базар, купив кишеню горіхів, тоді зайшов до найкращого у місті коваля.

- Змайструй мені, - каже солдат ковалеві, - залізного чоловіка з пружиною, щоб він міг рухати руками. А ще відлий півсотні чавунних горіхів.

Солдат-лікар

Дія друга

Викував йому коваль залізного чоловіка, вилив півсотні чавунних горіхів. Насипав солдат в одну кишеню простих горіхів, в іншу - чавунних, поклав залізного чоловіка на воза і привіз у царський палац.

Залізного чоловіка він поставив у кімнаті, через яку був прохід до хворої царівни, а сам завалився на ліжку, лежить і горіхи лускає.

Наступила ніч. Раптом чує: хтось стукає у двері.

Солдат питає:

- Хто там?

Голос з-за дверей відповідає:

- Гості прийшли.

- Гостям завжди радий, - сказав солдат і відчинив двері.

Зайшов до кімнати чорт, рогатий, з хвостом. Цей чорт кожної ночі царівну лякав, від такого страху царівна й занемогла.

- Ти, солдате, чого сюди прийшов? - питає чорт.

- А ти сам чого прийшов? - закричав солдат. - Що тобі тут треба? Ось я тобі покажу!

Засукав рукава солдат. Сторопів чорт і каже:

- Тихіше, тихіше, солдате.

- Не можу тихіше! - кричить солдат. - Коли я сердитий, мені до всього байдуже, та я й сам не знаю, що я зараз з тобою зроблю. Зовсім злякався чорт.

- Ну, заспокойся, заспокойся! - просить солдата.

- Не можу заспокоїтися, - відповідає солдат. - Давай у шашки зіграємо, тоді, може, заспокоюсь.

Домовились грати так: хто програє - тому щигля в лоба. Почали гру. Солдат грає, а сам дістає з кишені по горішку і гриз.

- Дай, солдате, й мені горіхів погризти, - просить чорт.

- Погризи, - каже солдат і відсипав чорту пригорщу чавунних горіхів. Поклав чорт чавунний горішок до рота, а розгризти не може.

А солдат знай собі лускає та над чортом підсміюється:

- Ох ти, здумав зі мною в шашки грати, а сам горіха не розгризеш!

Грали, грали, нарешті солдат виграв.

- Ну, тепер тримайся! - каже солдат чортові. - Розіб’ю тобі лоба. - Засукав солдат рукави. Затремтів чорт - згадав, як солдат з горіхами справився, - та й просить:

- Солдатику, ти обережніше, легенько.

- Не можу легенько. Дуже вже я розійшовся.

- Ну, хоч трішечки легше.

- І трішечки не можу. Ось мій кривий брат, котрий у кутку стоїть, той може легше вдарити. Хіба його попросити?

- Будь ласкавий, солдатику, хай твій брат щигля дає, - просить чорт.

Підвів солдат чорта до залізного чоловіка, натиснув пружину.

Стукнув залізний чоловік своїм залізним кулаком чорта по лобі - перелетів чорт через усю кімнату, вискочив за двері і втік.

Прибіг чорт додому та й скаржиться:

- Пішов я сьогодні у царський палац царівну лякати, а там солдат! Та такий злий, ледве я утік від нього живим.

Тоді найстарший чорт - криві роги - наказує молодим:

- Завтра підете у царський палац втрьох.

Солдат-лікар

Дія третя

Наступної ночі з’явилось у царський палац троє чортів.

- Що ти тут робиш, солдате? - питають.

- А вам чого тут треба? - закричав на них солдат. - Зараз я вам покажу!

- Та тихіше, тихіше! - заспокоюють його чорти.

- Не можу тихіше, - відповідає солдат, - якщо хочете, щоб я заспокоївся, давайте грати в шашки.

Почали чорти грати із солдатом. Знову домовились грати на щиглі.

Солдат грає та горіхи гризе, а чорти на нього очима лупають. Завидки їх узяли, просять солдата:

- Дай нам горіхів!

- Нате, - каже солдат, - гризіть! І відсипав кожному по одній жмені чавунних горіхів.

Солдат один за одним горіхи лускає, а чорти й одного розгризти не можуть.

Грали-грали, і солдат виграв.

- Ну, підставляйте лоби! - каже солдат.

Чорти полякалися, а вчорашній битий чорт підскакує:

- Просіть, щоб сам не бив, а брата заставив.

- Солдате, будь ласкавий, не бий сам, застав брата щиглі давати! - просять чорти.

- Добре, хай буде по-вашому.

Підвів він чортів до залізного чоловіка, натиснув пружину. Вдарив залізний чоловік залізним кулаком одного, другого, третього, чорти повалились, а як опам’яталися трохи, давай бігти не оглядаючись!

Повернулися вони додому, розповіли старому чортові усе, як було, тоді чорт і каже:

- Завтра усі разом підемо.

Солдат-лікар

Дія четверта

Настала третя ніч, знову з’явилися гості у царські покої. Попереду старший чорт - криві роги, за ним усі інші товпляться.

- Що ти тут робиш, солдате? - питає старший чорт. - Як ти посмів моїх молодших братів бити?

- Я й тебе зараз виб’ю! - закричав солдат.

- Тихіше, тихіше! - каже старший чорт.

- Я тихіше не можу, - відповідає солдат. - Якщо хочеш, аби я заспокоївся, давай в шашки грати.

Домовились грати на три щиглі.

Солдат грає та горіхи гризе, а чортам знову дав чавунних горіхів і старому також дав. Поклав старий чорт чавунний горішок в рота, та не розгриз, тільки зуба зламав.

- Ох ти, - каже солдат, - горіха розкусити не можеш, а ще зі мною грати сів.

Грали-грали, і солдат обіграв старого чорта.

Обіграв і давай чортів лякати:

- От зараз я вам лоби порозбиваю!

Старший чорт злякався і просить:

- Бий, солдате, тихіше!

- Не можу, - відповідає солдат.

Побиті чорти підштовхують старшого:

- Проси, щоб він заставив давати щиглі свого брата.

- Солдате, не бий сам, - просить старший чорт, - застав брата щиглі давати!

Погодився солдат.

Вдарив залізний чоловік своїм залізним кулаком старшого чорта по лобі перший раз - у чорта ріг зламався; за другим щиглем - чорт на ногах не втримався, а за третім вилетів за двері і побіг без оглядки. А за ним побігла й решта чортів.

Зачинив солдат за ними двері, ліг і заснув.

Вранці приходить цар.

- Як справи, солдате?

- Нічого, спасибі.

Прийшов цар до дочки, та вже зовсім від страху опам’яталася і говорити почала.

Дав цар солдатові двадцять п’ять карбованців і каже:

- За таку твою послугу відпускаю я тебе із служби, гуляй солдате, скільки хочеш...