Українська казка «Баба і чорт»

Жила собі баба — удова стара — сама собі у хаті годів десяток чи й більше. І тій бабі вже годів сто. Чорт дізнався, що вона живе сама собі, так він і підходить до неї дідом і каже:

— Ти сама собі живеш, прийми мене до себе, щоб не так скушно було, бо і я сам, такий, як і ти.

— Аби добрий старичок, так і приставай, і будемо жить удвох.

І прийняла вона його до себе.

Пожили год собі удвох, дождали весни. Баба і каже:

— Ну, діду, нада нам стараться, щоб нам було що їсти.

— Подумай,— каже дід,— своєю головою, що тобі краще, то й будемо садити.

— У мене города чималенько, так наймемо чоловіка, нехай виоре, та посадимо картоплі, то нам і буде пища.

Найняли чоловіка, виорав чоловік. Заходилась баба картоплю садить та й каже:

— Ось, хоч ми і разом живемо, а їмо різно, так картопля, як уродить, так моє те, що у землі, а твоє — що зверху.

Він і согласився на те.

Картопля росте, вони полють. Уродила картопля, стали копати. Баба собі у яму картоплю сипе, а йому в купи бадилля складають. Стали їсти. Баба картоплю їсть, а він їсть бадилля і каже на бабу:

— Дай мені покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

— Не звикай, бо тебе «трошки» не нагодує, а ти їж, яке тобі вродило, а я буду їсти, яке мені вродило.

Поїли цілу зиму, оп'ять весна підходить.

— А що будем сіяти? — каже чорт.— Мені картопля уже увірилась; я картоплі не хочу, а, ось я видумаю що.

— А що ти видумаєш?

— Насіймо,— каже чорт,— маку. Мені те, що угорі, вже увірилось, так нехай моє буде те, що у землі, а що угорі — твоє.

— Нехай моє буде те, що на самих верхах,— каже баба,— а твоє усе, що і в землі і зверху.

Уродив мак. Голови такі, як кулаки. Поспів мак. Давай баба ізрізать головки зверху. Зірвала головки, подавила, мак повиточувала; наточила маку пудів сім.

— Зривай тепер усе, що твоє, складай у купи і їж.

А він їсть цурпалки із маку.

— Дай мені, бабо, покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

— Не видумуй,— каже,— а їж оті цурпалки. Як я тобі дам, коли мачина маленька, а у тебе рот здоровий?

Перезимували оп'ять. Він їсть цурпалки, а баба мак. На третю весну баба й каже:

— Чи ще будемо сіяти, чи годі сіяти?

— Хай би ти, проклята бабо, сказилася! Ти так мене захарчувала, що я й ногами не можу ходити.

— Так ти у мене вже й не хочеш жити?

— Ні, не хочу.


— А як же ми розпрощаємося? Вивчи, — каже, — мене пісеньки хоч одної.

Немає коментарів:

Дописати коментар