Жив
собі горобець. Якось загнав він у лапку колючку. Скп кав він, скакав,
пурхав туди-сюди, аж бачить - жінка хліб пече Підскочив горобець до неї, просить:
- Матусю, витягніть мені колючку!
Витягла
жінка колючку з лапки й укинула її у вогонь. А горобець полетів собі далі. Летів,
летів, тоді згадав про колючку повернувся назад і просить жінку:
- Поверніть мені мою колючку.
- Та де ж її взяти, коли вона давно згоріла,- здивуві
лася жінка.
- Тоді дайте мені замість неї хлібину,- сказав горобець1
узяв хлібину й полетів. Летів, летів. Бачить - стоїть пастух кол глечика з молоком
і думає, з чим би це молоко випити.
- На тобі хліба,- крикнув горобець,- їж!
А
сам полетів. Тільки-но пастух з’їв хлібину, а горобець т і повернувся.
- Віддай мій хліб назад! - кричить.
- Де ж мені хліб узяти? - відповідає пастух.
А
горобець знову:
- Не віддаси хліба, заберу в тебе вівцю,- сказав
так, узя вівцю й полетів. Летів, летів, бачить - у селі весілля справляюіМі а на
м’ясо осла зарізати хочуть.
- Що ви робите? - закричав горобець.- Нате вам вівіШі
її ріжте.
Подякували
люди, зарізали вівцю й далі весілля справляюті»
А
горобець політав туди-сюди й назад повернувся.
- Як не віддасте вівцю, заберу наречену,- так і
зробив. Схопив наречену й полетів собі. Летів, летів, бачить - під деревом ішуг сидить, на чонгурі грає. Дуже горобцеві чонгур сподо- о.івся. Просить
він ашуга:
- Дай мені чонгур, я тобі наречену віддам.
Погодився
ашуг. Віддав чонгур, узяв наречену. А горобець ірадів, приклав чонгур до плеча й
заспівав:
- Чонгур; чонгур, Тобі ТОВЩЄ
прясти,
мені - тонше.
Віддав
колючку, взяв хліб.
Віддав
хліб, взяв вівцю.
Віддав
вівцю, взяв наречену.
Віддав
наречену, взяв тебе...
З того часу став горобець по світу мандрувати,
на чонгурі награ- мати, люди слухають його пісеньку, сміються і годують горобця.
Немає коментарів:
Дописати коментар