Ото був собі такий бідний вовк, що трохи
не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити
пищі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще
гірший, ніж був. «Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».—
«А чого тобі їсти?» — каже Бог.— «Чого дай, то дай».— «Отам на лугах пасеться
попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»
От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,— так
біжить! Та до кобили: «Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «Що
ж ти таке, що ти будеш мене їсти?» — «Вовк!» — каже.— «Та брешеш — собака!» —
«Їй-богу,— каже,— вовк».— «Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене
їсти?» — «А з голови!» — каже.— «Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти
наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я
все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».— «Чи так, то й
так!» — каже вовк та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та
кобила задом, як дасть копитами в пику... Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім
світі... А кобила як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі та й дума:
«Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»
От він уп'ять потяг до Бога просить пищі.
«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».—
«Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?» Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на
гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...» — «Ну, коли ж
так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його
й з'їж». Пішов вовк. Баран пасеться над яром. «Здоров, баране!» — «Здоров».—
«Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» — Каже:
«Вовк!» — «Та брешеш — собака!» — «Ні, їй-богу,— каже,—- вовк!» — «А коли ж ти
вовк, то як ти мене їстимеш?»— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій
— не як!» — «Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань
краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».— «Ставай»,—
каже. От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть
аж зяє: от би проковтнув! А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він —
беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний,
чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»
Думав, думав... От пішов знов до Бога
просить пищі. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай
попоїсти, а то пропаду з голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само
у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив
сало — то й твоє: воно нікуди не втече». Послухав. Прийшов на місце — аж лежить
сало. Він сів та й дума: «Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити
захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...» Пішов. Поки там до річки та
од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв
тоє сало. Приходить вовк — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний,
чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»
Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде
знову до Бога просити пищі. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого
дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...» — «Та й обрид вже ти,— каже,— з
тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту
й з'їж!» Пішов. «Здоров, свине!»— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А
що ти таке, що ти будеш мене їсти?» Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»— «Ні,—
каже,— вовк!» — «Хіба ж,— каже,— вовкові їсти нічого?» — «Нічого»,— каже. «Коли
ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер
вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».— «Чи так, то й так! Вези!»
Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка — аж вовк перелякався: «Чого се
ти,— каже,— кричиш?» — «Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше
вибрали на начальство». Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами,
з лопатами... Хто що запопав... У вовка аж дух сперло, так перелякався
(непереливки вже йому!), — потихеньку до свині: «Скажи — чого це такого народу
біжить?» — «Та це ж,— каже,— для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав
пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!
Як дерне — та прямо до Бога. «Боже,—
каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а
то от-от віку кінець». Бог каже: «Піди, там он йде кравець,— нападеш та й
поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі. «Здоров, чоловіче!» —
«Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А ти що таке, що станеш мене їсти?»
Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!» — «Ні,— каже,— їй-богу вовк».— «Та й малий
же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю». Та як укрутить у хвіст руку — давай
мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе
його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці
зостався... Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до вовків:
«Вовчики-братики! Таке й таке лихо!» Вони давай гнаться, давай гнаться за тим
кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те
дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так
зубами й клацають... Вовк і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде!
От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх
одного; аж поки досягнем скурвого сина...»
Стали один зверх одного — така драбина!
Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!» — «Аа-а! — каже,—
вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!» — «Ні,— каже,—не можна; злізай!»—
«Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю». Тільки що нюхнув та —
ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде
— так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним;
піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева. «Спасибі,— каже,— Богу, що
не попущено душі християнської лютому звіру!» Та й пішов собі безпешно додому,
та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино
пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.
От вам казка, мені бубликів в'язка, мені
колосок, а вам — грошей мішок.
Немає коментарів:
Дописати коментар