Туркменская казка «Яртигулак та Порхан»

Якось уранці мати і Яртигулак збиралися йти в поле. На сніданок мати спекла чурек, приготувала чай. Після сніданку залишилася одна перепічка, тепла та пухка.

«Якщо ч-урек не з’їсти зараз, він зачерствіє і не буде такий смач-ний»,- подумав Яртигулак і потягнувся рукою до тарілки, але мати і казала:

-   Віднесімо, синку, цей чурек батькові в поле. Він сьогодні устав ще вдосвіта, то, мабуть, голодний уже.

І чурек лишився лежати на столі біля шматочка сиру.

Раптом з вулиці почулося якесь ревище:

-   Вур-ха-ха! Вур-ха-ха!

Мати почула ці викрики і зблідла. Потім ухопила сир та чуре і побігла з хати.               |

-   Апа-джан! - гукнув Яртигулак.- Нащо ти несеш на вулиц чурек, ти ж хотіла понести його батькові!

-   Цить, синку! Це кричить порхан. Він святий, а святому в щось дають,- промовила Мати.

-   А хіба порхан бідний? - не відпускав Яртигулак материно подолу.

-   Що ти, що ти! Святі не бувають бідними.

-   То він старий?

-   Та ні.

-   Отже - хворий?

-   Як ти міг подумати таке, синку? Святість оберігає його хвороби.

Так відповіла мати й побігла до хвіртки. Але Яртигулак б моторний. Він добіг' до хвіртки перший і, підстрибнувши, вже си на защіпці.

-   Апа-джан,- знову задзвенів голосок Яртигулака.- Як порхан і здоровий, і молодий, навіщо ж ти віддаєш йому остан чурек? Адже він сильніший за тебе, молодший, ніж мій батько, і б гатший за нас трьох!

Стара злякалась і розгнівалась:

-   Кажуть, що зелене яблуко не має смаку. Отак і я з тоб мій маленький: говориш багато, а знаєш мало. Адже порхан - чи лун. Йому не можна перечити, бо він розгнівається і нашле в на дім нещастя.

-   Яке нещастя? - не зрозумів Яртигулак.

Мати стала йому пояснювати:

-   Порхан скаже слово - і в нашій хаті оселяться джии Скаже двоє слів - і ми всі помремо. Він може посварити нас сусідами, і в нас не стане друзів. А людина без друзів - це пагін! у пустелі.

І стара, плюнувши на всі чотири боки, щоб порхан не зуроч її за такі слова, вибігла на вулицю.

Яртигулак теж побіг за матір’ю, тоді виліз на дувал, щоб роз витися, що робиться на вулиці.

Там ішла юрба людей, а попереду - здоровенний чорноборо дядько в довжелезному балахоні з верблюжої вовни. На гол у нього була величезна чалма, а на поясі висіли пістряві торбин амулети.

Жінки підбігали до порхана й тицяли йому хто чурек, хто кур хто низку шматочків сухої дині, а хто гроно винограду.

Задерши вгору чорну бороду, порхан гугнявив:

-   Гей...гей...гей... Я рахую зорі в небі, на землі проганяю джині н, а під землею знайду загублене! Я - ворожбит, провидець

і шахар!

Тут Яртигулак побачив, що в чувалі порхана зникла і їхня іігрепічка. Він посварився на порхана своїм кулачком, сплигнув подолу й побіг за юрбою.

Край вулиці жив працьовитий і всіма шанований Башим-ага.

Порхан підійшов до його двору й щосили загамселив палицею іні воротах.

-   Агей, Башим-ага! Лихо, мов чорний крук, сидить на твоєму дуналі. Якщо ти не хочеш, щоб воно увійшло в твій дім, дай мені лпадцятиденне ягнятко та півмішка ячменю.

Ворота хутко відчинились, і сам господар вийшов назустріч Іостеві. Він уклонився порханові й повів гостя у двір. Юрба посунула

ІІІ ними, бо кожному хотілося подивитися, як святий порхан буде циганяти джинів з господи Башим-аги.-

Хазяїн прослав серед двору свій найкращий килим, порхан скочив нл нього й став розмахувати руками та кружляти. Він репетував І усієї сили, закликаючи на допомогу добрих джинів:

-   Вур-ха-ха-а! Духи мої, що живете в долинах! Пері мої, що Ьн гаєте в горах! Деви мої, що сховалися попід землею! СюДи! До мене!

Він репетував дужче і дужче, кружляв дедалі швидше й швидше. Нін так налякав людей своїм криком, що деякі повтікали з двору, а ті, іно залишилися, не могли поворухнутися від страху.

-   На коліна! - зіпнув порхан нелюдським голосом, піднявши І>уки над головою.- Заплющіть очі! Духи вже тут! Я бачу їх!

Люди попадали на коліна й позаплющували очі, тільки Яртигулак /іивився мовчки, бо йому хотілося побачити добрих духів, що мали Питись із злими джинами, які залізли в дім Башим-аги.

-   Ти тут, переді мною, могутній, всемогутній джине! - репетував палі порхан на весь двір.- Однією рукою ти підіймаєш гори, одним ішльцем ти вбиваєш людину!

Селяни лежали на землі й боялися підвести очі на страшного нжина, та Яртигулак, скільки не дивився, нічого не бачив, хоч сидів уже на чалмі порхана.

-   Зараз ви почуєте...- порхан хотів був налякати людей ще пужче, але в цю мить з величезної чалми порхана почувся дзвінкий юненький голосок:

-   Ніякого джина тут немає! Не вірте порханові! Він брехун і пройдисвіт!

Усі схопилися на ноги й побачили, що ніякого джина й справді немає. А порхан так злякався, що, не мовивши й слова, підхопив і ній мішок і кинувся з двору.

Він тікав вулицею, заткнувши собі вуха пальцями, проте чув, як поди кричали йому навздогін:

-   Він брехун і пройдисвіт! Він брехун і пройдисвіт! Тут немає ніякого джина!

Порхан, забігши далеченько від оселі Башим-аги, тільки зуп нився перепочити, як той самий голос, що виходив до того із чалм продзвенів тепер з його власної бороди:

-   Віддай, злодію, все, що награбував!

Порхан підскочив, ніби його вкусив скорпіон чи гадюка, й помч прямісінько до своєї хати. Він забіг у дім і, знесилений, гепнув прямо на килим.

Жінка зібралась подавати обід. Поставила перед ним мис плову: поверх рису виклала шматочки курячого м’яса та молодень цибулю. Білі пухкі чуреки аж лисніли від масла. А'- такої шурп Яртигулак ще ніколи не бачив. Була тут і-велика тареля, на я шматочками лежало м’ясо, обкладене часником та морквою, а пов жовтіли сушені морельки.

У порхана аж слина потекла, бо він ще нічого не їв з самісіньк ранку.

Але тільки-но він загріб жменю плову, як з-під скатертини почу голос:

-   Стривай! Віддай, грабіжнику, людям чуже добро! Бо вдави першим куском!

Порхан впав на килими, але той самий голос задзвенів у нь над вухом:

-   Поверни негайно ж усе, що ти награбував у людей! Повер поверни!

Порхан схопив ковдру й закутався в неї, але й це не допомог

бо   хтось смикнув його за бороду. .

-   Годі спати! Якщо ти не повернеш награбоване, то я тебе розмалюю, що людям на очі не навернешся!

Порхан схопився й хотів утекти з дому. Він узявся за чобіт, чобіт сам підстрибнув і засміявся. Він хотів надягти халат, але поповз від нього, мов гадюка. Порхан заплакав.

-   Плач не плач, а доведеться тобі покаятися, бо гірше буде! почувся голос з пазухи.

Порхан заткнув вуха пальцями й вибіг у двір. А там саме пра вали односельці - відробляли порханові.

-   Чому регочетеся, препогані? - розгнівався хазяїн. Але чо віки ще дужче залилися сміхом. Порхан почав їх сварити, п вибігла його жінка та аж руками об поли вдарила:

-   Що це з тобою? Де твоя борода?!

Порхан схопився за бороду, та не знайшов її: півбороди б відрізано.

-   Ой! - залементував він.- Я все життя лякав людей д нами, а сам ніколи в них не вірив. А тепер бачу, що вони обе мій дім.

І він упав на коліна перед своїми боржниками й пообіц їм ніколи більше не обдурювати людей, а біднякам поверн все, що награбував за всі роки,- аби тільки джини йому е кій дали.

Меткий Яртигулак непомітно вибіг з порханового двору й пішов, ні' кваплячись, додому, наспівуючи пісню:

-   Хоч малий я, та меткий, Хто завзятіший за мене?

Не встиг він увійти в двір, як хтось постукав у хвіртку. Коли ж мати відчинила, почувся жалібний голос:

-   На тобі, хазяйко, твій чурек. Забери його і позбав мене від клятущих джинів.

Це був порхан.

Мати здивувалася, а Яртигулак весело засміявся.