Давним-давно
жив у одному балкарському селищі дід та баба. Ьули вони такі бідні, що їли тільки
те, що давали їм добрі люди. І’іс у них єдиний син Ахмат, спритний, розумний, працелюбний.
Ніяк не міг він дочекатися тієї пори, коли зможе сам трудитись та годувати батька
з матір’ю.
Та
ось виріс із хлопчика гарний, ставний джигіт. Почав він орати пі сіяти на невеликому
шматку землі, що був у його батька, і скоро н їхній дім прийшов достаток. Цо всьому
аулу йшла добра слава про джигіта. Дійшла вона й до хана. А була у того хана дочка,
та гака зла, що ніхто не хотів її брати заміж.
- Був би цей джигіт ще й багатим, віддав би я за
нього свою дочку,- сказав хан придворним.
А
ханській дочці давно сподобався Ахмат. Як дізналася вона, що й хану він до душі,
покликала якось джигіта і каже:
- Коли хочеш, сватай мене.
Нічого
не сказав їй Ахмат. Розсердилася ханська дочка:
- Чого ти мовчиш?
- А що мені казати? Я бідний, і, хоч працюю від
зорі до зорі, ііеликого багатства я не нажив. А ти ханська дочка, до роботи не івична.
Помічницею ти мені не будеш, значить і згоди у нас не буде. Виходь краще за якого-небудь
ханського сина!
Сказав
так Ахмат і пішов додому, понуривши голову: дуже вже іарною була ханська дочка та
й сподобалася вона йому.
Прийшов
Ахмат додому зажурений. Почали батько з матір’ю розпитувати його, чи не трапилося
чого. Він і розповів про свою розмову з ханською дочкою.
Бідним
старим захотілося породичатися з ханом, почали вони вмовляти Ахмата
- Одружуйся, синку, з ханською дочкою. Іншої такої
красуні не зустрінеш.
Довго
відмовлявся син - знав, що не буде в нього доброго життя і розбещеною ханською дочкою,
та батько з матір’ю наполягали па своєму.
Влаштували
пишне весілля - бенкет на весь аул,- витратили все, що заробив Ахмат, і залишились
вони ні з чим.
Хіба
могла ханська дочка винести таке життя? На третій день по весіллі сказала чоловікові:
- Не личить нам жити в таких злиднях. Давай переселимось
до мого батька: будемо жити в достатку і працювати не треба буде.
- Не можу я залишити своїх старих батьків - у них
же нем іншого сина. Хто їх буде годувати, турбуватися про них? - відп вів Ахмат.
Та
ханська дочка все наполягала на своєму: «Пішли Ц пішли!»
Коли
зрозуміла вона, що не піде Ахмат жити до хана, стал плакати та просити свого батька,
щоб той своєю ханською владо наказав Ахмату переселитися до палацу.
- Ідіть ви до нас жити! - каже хан зятеві.- А твої
ста і без тебе не пропадуть.
- Не можу я, щоб мої батько з матір’ю старцювали.
Казав твоїй дочці, що вона мені не пара. Коли не хоче зі мною жити т горе й радість
ділити, нехай іде собі.
Розгнівався
хан з жінкою і вирішили покарати Ахмата. Вхопи хан свій батіг і вдарив Ахмата. А
цей батіг був чарівним. Якіц вдарити ним чоловіка, можна було перетворити його в
будь-як тварину чи птаху.
Перетворився
Ахмат в осла.
Пригнала
ханська дочка осла до батьків Ахмата і каже ї
- Мій батько послав вашого сина до своєї рідні з
доручення А вам дарує цього осла. Будете дрова з лісу возити, продавати ї на базарі
- так і проживете.
Возить
старий на ослі дрова з лісу, продає. Тим і живуть старою. Слухняний був осел та
трудолюбивий. Дідусь жалів йог годував чим мав найкращим, ніколи не бив. Прийде
до них хансь дочка, а старий не нахвалиться.
- Який,- каже,- сумирний та працьовитий ослик у
мене! Сп сибі тобі, дочко!
Не
подобалося це дочці хана, і задумала вона нове зло. Взял в батька чарівний батіг,
пішла ввечері до старих. Увійшла у хл' та тихенько питає осла:
- Якщо я перетворю тебе зараз в людину, будеш жити
у ханськ му палаці?
Похитав
головою осел: «Ні!»
Розсердилася
ханська дочка, вдарила батогом осла.
- То стань же ти собакою! - сказала вона.
Вийшла
вона з хліва у двір. Побачив її батько Ахматів, зр дів, питає:
- Чи скоро, дочко, мій син повернеться?
- Скоро не чекайте,- відказує ханська дочка.- Мій
бать його далеко відправив.
І
пішла до себе в палац.
Пішов
Ахматів батько нагодувати ввечері осла, а хлів порожні Дуже побивався старий, що
пропав у нього осел.
Дивиться:
замість осла собака якась приблудила! І така буй собака лагідна та сумирна, що вирішили
старенькі залишити її себе - усе не порожній двір буде. Зробив старий собаці тепл
конуру, годував її чим міг.
Прийшла
вранці ханська дочка до старих і кричить:
- Самим немає що їсти, а ще пса тримаєте! - і прогнала
вона обаку геть із двору.
Помітив
собаку пастух і заманив до себе. Почала собака пасту- чові допомагати - отару стерегти.
Бігає навколо стада, жодному яг-няті не дає відстати, вовків відганяє.
Увечері
пригнав пастух отару на кош ', став годувати своїх і обак. Усі його вівчарки накинулись
на кості, а нова собака навіть не доторкнулася. Дав їй пастух шматок сирого м’яса.
Іа собака і м’яса не стала їсти. І дивиться так жалібно на пастуха.
- Що за диво? Видно, не проста це собака. Дам я
їй того, що .поди їдять.
Взяв
пастух чисту чашку, налив молока, накришив туди коржа, і'їла собака усе і чашку
вилизала.
Пройшло
три роки. Вірно служила собака пастухові. А ханська дочка усе надіялася, що Ахмат
погодиться піти на поклін до хана і буде жити у його палаці.
А
старі сина вже й чекати перестали. Невістка сказала їм, що не виніс він дальньої
дороги - загинув.
Стало
Ахмату несила зовсім без рідних місць, вирішив піти додому, поглянути на батьків
хоч одним оком.
Виходить
якось вранці дідусь у двір, бачить: собака повернулась, ірадів він, нагодував її.
Стала вона знов у них жити.
Через
кілька днів прийшла до старих ханська дочка. Побачила собаку, питає тихенько:
- Тепер виконаєш мою волю?
Похитала
собака головою: «Ні!»
Пішла
ханська дочка додому, принесла батіг.
- То стань же ти птахом! - і перетворила хлопця
в стрижа.
Часто
кружляв стриж над рідною домівкою, залітав у двір до
старих
і сідав їм на плечі.
- Певно, це душа нашого сина! - зітхала старенька
і не відгонила стрижа.
Набридло
бідному Ахмату жити на світі то в подобі осла, то со-баки, то стрижа, та й батьків
було шкода. І подумав він: «А що, коли залечу я у ханський дім і спробую вдаритися
в батіг? Може, стану знову чоловіком?»
Так
і зробив. Залетів у ханський дім, вдарився грудьми в батіг і перетворився в людину!
Тільки
встиг він батога вхопити, як ввійшла до кімнати ханська дочка. Вдарив Ахмат її батогом
і сказав:
- Будь же ти тепер ослицею!
Пішов
він тепер до своїх батька і матері, а попереду себе ослицю жене. Старий і стара
очам своїм не повірили, не могли нара- дуватися поверненню сина.
- Де ти пропадав так довго, синку? - питають вони.
- Соромно мені було, що ми так збідніли. Найнявся
я до одного
бая
в пастухи і служив у нього три роки. Заробив я ось цю ослицю буде тепер на чому
дрова з лісу возити.
- Хай воздасть тобі аллах! Важко в господарстві
без осла Хан був подарував мені осла, та його у мене вкрали. Довго я но<| сив
з лісу дрова на своїх плечах. Ось тепер відпочину!
- Нав’ючуй, батьку, в’язки побільші. Це дуже вперта
ослицяіі А я тобі ще двох ослів приведу.
На
другий день рано-вранці старий відправився в ліс по дрова] А юнак пішов до хана.
Вдарив батогом тестя і тещу, і сталі вони також ослами. А тоді пригнав до свого
двору і велів батьков| тих ослів заставляти трудитись без спочину.
Спорожнів
ханський дім. Та не хотів Ахмат там жити. Роздг усе ханське майно біднякам, а сам
став трудитися на своєму полі годувати батька з матір’ю.
Немає коментарів:
Дописати коментар