Був
собі дуже давно один бідняк, звали його Алдаркосе. От і каже пін своїй дружині:
- Піду я, жінко, пошукаю роботи.
Та
й пішов аж ген-ген далеко від домівки. Коли це назустріч Ііому дев. Привітався Алдаркосе,
а дев йому й каже:
- Щастя твоє, безбородий, що ти привітався до мене,
бо інакше и тебе відразу розірвав би. А тепер вибирай: будемо боротися чи і гріляти
один в одного?
- Хай твій батько стріляє, дев-ага. Краще боротися!
- То й почнімо, коли так. Але, скажу я тобі, що
ти недобр подумав.
- Дев-ага, то, може, поміряємося силою якось інакше?
Навіщ нам боротися та вбивати один одного!
- Гаразд,- каже дев,- але як?
- А так, дев-ага: хай кожен із нас візьме жменю
піску та й в чавить з нього олію. Хто зуміє це зробити - той і дужчий.
Пристав
дев на таке. Тоді Алдаркосе зарив нишком у пісок курй че яйце й каже:
- Починай, дев-ага, твоя черга.
Узяв
дев жменю піску, стиснув раз - нічого не вичавив, удруге знов нічого.
Утретє
вже щосили давить, та тільки дарма. Засмутився д і каже:
- Що ж, тепер твоя черга настала. Покажи свою силу.
Алдаркосе
набрав жменю піску в одному місці - нічого не в
чавив,
ухопив другу жменю - знов нічого, а втретє гребонув піс разом з яйцем та як стиснув
- жовток і потік по пальцях.
Побачив
це дев - перелякався.
- Бачу я,- каже,- що ти, безбородий, дужий. Давай
запр ятелюемо.
- Що ж,- ніби знехотя відповідає Алдаркосе,- давай.
Запрошує
дев Алдаркосе додому, а той і каже:
- Гаразд, ходімо!
Та
й ідуть - Алдаркосе перший, а дев за ним.
Привів
його дев до своєї домівки, почастував, як гостя, а жін розповів, який дужий цей
Алдаркосе.
Настав
час відпочивати. Постелили Алдаркосе в кімнаті д гостей, той ліг, але прислухається,
що дев говорить жінці. А той т перелякався, що вирішив будь-як спекатися гостя.
Ото й ка жінці:
- Від цього безбородого тільки лиха можна чекати.
Кра я, поки він спить, привалю його уламком скелі.
Почув
Алдаркосе та й пересунувся в інший куток. А дев прин уламок скелі, звалив його на
постіль Алдаркосе та й хвалитьс жінці:
- Тепер можна не боятися безбородого, бо його душа
вже де у пеклі.
Уранці
виходить Алдаркосе та й каже девові:
- Друже, чим це ти накрив мене вночі? Дуже добре
зробив, я, мабуть, замерз би від холоду.
Посідали
вони снідати, Алдаркосе й каже:
- Тепер я, друже, піду додому, бо без мене вся худоба
розбр деться.
Насипав
дев хутенько величезний дзбан золота й поставив йог перед Алдаркосе:
- Йди, друже, йди, дякую, що провідав нас.
Алдаркосе
побачив, що не зможе підняти дзбан, і каже:
- У нас, людей, вважається за сором, коли господар
не донесе ноші гостя до його хати.
- Коли так,- одказує дев,- то я віднесу.
Підхопив
він дзбан під руку й підтюпцем поніс до хати Алдар<| косе. Запросив той дева
в хату, а сам вийшов надвір та й думаї, як би мерщій спекатися такого гостя.
- Жінко,- звелів Алдаркосе,- я рубатиму дрова й
запитай тебе, чи ти приготувала вечерю, а ти відповідай: «Вже два місяці, я ти з
дому пішов, а лишив нам усього двох девів. Ми їх давно з’їли А ти прийшов і привів
тільки одного. Та вже гаразд, забий йог"
і
я щось швиденько приготую».
Дружина
Алдаркосе так і вчинила. Як почув дев цю розмов відразу ж пригадав приказку: «Боягуз
той, хто повільно втікає
І тільки п’ятами накивав.
А
дев біг, біг, поки не стрілася йому лисиця.
- Ой, друже, куди це ти так поспішаєш? - запитала
вон
Дев
і розповів їй усю пригоду.
- Гай-гай,- посміхнулася лисиця,- та це ж Алдаркосе.
В обдурив тебе, у нього нема ніякої сили.
Лисиця
стала вмовляти дева повернутися назад, а той ніяк йняв їй віри.
Тоді
лисиці урвався терпець, і вона промовила:
- Якщо ти не віриш, то накинь мені на шию зашморг
і веди Алдаркосе. Якщо я збрехала, то розірвеш мене і з’їси.
Погодився
дев, накинув лисиці на шию мотузок, та й ідуть.
Алдаркосе
ж, як побачив їх, то, піднявши батога, зарепетуві щосили:
- Ага, це ти, лисице триклятуща! Твій батько заборгував
мг трьох девів. Скільки років минуло, як він помер, а ти оце тільки н думала віддати
борг та й ведеш одного-однісінького! Іди лише' сюди, я тобі кістки потрощу!
Дев,
почувши погрози Алдаркосе, налякався ще дужче й подуми «То ця підступна лисиця веде
мене до безбородого, щоб відда борг». Та ну тікати і лисицю потягнув волоком.
дуже багато помилок. Хотів щоб син почитав - то й пожалів сина.
ВідповістиВидалитиПовиправляйте