Руминська казка «Муха i комар»

Жили собі якось муха і комар. Були вони чоловіком та жінк Якось каже комар мусі:

-   Жінко, випав сніг, засипав усе довкола та й нашу хату г прикидав. А покрівля у нас поганенька, ще протече. Піду-но я с даю сніг.

Відповіла йому муха:

-   Ти ж такий манісінький, як же ти можеш сніг скидати?

-   Ні, піду.

-   А якщо тебе сніг присипле?

-   Не бійся, як почуєш шум - значить, я живий, якщо ні помер, засипало мене снігом.

І комар поліз на хату, не зважив на слова мухи. Прислу ється муха - нічого не чути на покрівлі. Полізла й собі на х Бачить: лежить комар, снігом засипаний, не дише. Як побачила муха - стала собі попіл на голову сипати та голосити. Прилет тут ворона, сіла поблизу й питає:

-   Гей, мухо, чому ти собі голову попелом посипаєш, пла так гірко та голосиш?

-   А що ж робити? Помер мій дорогий чоловік, вийшов із хати згорнути, а сніг його присипав,- відповіла муха, плач

-   Ох, бідний, бідний комар! - сказала ворона й собі по плакати і дерти пір’я. Потім трохи заспокоїлась і перелетіла дерево. Побачило дерево ворону й питає:

-   Вороно, чи це ти? Щодня на тобі прекрасне чорне пір’ де ж воно поділося, що трапилося?

-   Ох, не питай! - відповідає ворона.- Таке нещастя тр лось: помер комар - закидало снігом, коли він його з хати згор Муха від горя собі голову попелом посипала, а я вирвала все її

-   Ох, бідолашний комар! - сказало дерево й осипало листя.

Підійшов до дерева баран, хотів у затишку посидіти. Бачить - ц рево голе. Здивувався і питає:

-   Дерево, ти ще вчора було таке красиве, у такому гарному місті, а сьогодні ти голе-голісіньке. Де ж твоє листя?

-   А що ж діяти, коли таке горе? Де мені взяти попелу, щоб по- гипати свою голову? Хіба ти не чув, що комара снігом прикидало й він помер? Муха голову попелом посипала, ворона пір’я видерла,

! мені довелося листя скинути,- зітхнуло дерево.

-   Ой-ой-ой, що ж мені робити? - плачучи, мовив баран. І ну і горя лобом об дерево битися - бився, доки роги свої круті по- ілмав. Пішов тоді до річки - води напитися.

Побачила річка, що в барана роги поламані, й питає:

-   Баране, де твої круті роги? Вчора ти не такий приходив до мене.

-   А що ж робити? Комар згортав сніг із хати, його прикидало - і він помер. Муха посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло своє листя, а я ось свої роги поламав.

-   І справді, що ж нам тепер робити? Таке горе, така біда! Краще вже мені на кров перетворитися,- сказала річка і пере- іморила свою воду на кров.

Прийшла наймичка води набрати для своєї господині. Аж бачить-у річці замість води кров. Питає в річки:

-   Річко, річко, чому ти, така чиста й прозора, на кров пере- і порилась?

Розповідає їй річка:

-   А що ж мені робити, як не змінитися? Комар здох, муха і олову попелом посипала, ворона пір’я собі видерла, дерево листя і кинуло, баран роги розбив, а я на кров перетворилась.

Стала наймичка плакати, побиватись, розбила з горя глечик і пішла до своєї господині.

Побачила та, що наймичка повернулась без глечика та плаче, й питає в неї, що трапилось.

Наймичка й розказує:

-   Ох, не питайте! Таке трапилось, таке трапилось... Комар, •гортаючи з хати сніг, зостався під снігом і здох. Муха з горя голову попелом посипала, ворона своє пір’я видерла, дерево листя і кинуло, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, і я глечик розбила.

Дуже це господиню засмутило.

-   Коли так, то я відріжу свої коси,- сказала вона.

Увечері повернувся додому господар, бачить - господиня коси підрізала. Розсердився він і питає:

-   Ти чого це коси відрізала?

-   Велике нещастя, хіба ти не чув? Комара засипало, коли сніг і хати згортав. Комар здох. Муха посипала голову попелом, во- |німа видерла на собі пір’я, дерево скинуло листя, баран поламав роги, вода перетворилась на кров, наймичка розбила глечик, а я коси відрізала.

Вислухав господар і каже:

-   Коли так - відріжу собі вуса, навіщо вони мені після цього?

І   сумний пішов на другий день на роботу. Пастух, який гр

на сопілці, побачив, що господар іде смутний і без вусів, спита

-   Господарю мій, що сталося, чому ти такий сумний?

Розказав йому господар про все, пастух із горя сопілку поламав, а сам пішов у ліс, сів під дерево й зажурився. Тут вийшов і лісу старенький дідусь, який жив собі на галявині, й питає:

-   Пастуше, чого це ти такий сумний? Що трапилось? Де твоя сопілка, якою ти завжди звеселяв і ліс, і мене?

-   Ех, таке лихо скоїлось,- відповідає пастух,- Нашого знайомого комара, коли він згортав сніг із хати, прикидало снігом. Муха з горя посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло листя, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, наймичка глечик розбила, господиня коси відрізала, а господар - вуса. Я побачив усе те й зламав свою сопілку. Як тут не сумувати! -щ

Засміявся дідусь і сказав:

-   Не сумувати, а сміятися треба! Он поглянь - сонце світить пташки співають, люди на поле йдуть. Гарно ж як довкола.

Глянув пастух сюди, туди і теж радісно засміявся.