СЮНАМ-ЙО

(Ескімоська казка)

Один розумний мисливець схотів висватати синові таку дівчину що була б доброю господаркою. От поїхав він на ярмарок, на міняв блакитних намистин і вирушив на пошуки нареченої. Приїжджає він у якесь село, ходить від яранги до яранги, до всіх дівча звертається:

-   Ану, дівчата, в кого з вас найбільше обрізків від шитої одежі знайдеться, тій дам я блакитну намистину.

Дивуються жінки та дівчата:

-   Навіщо таке кажеш? За блакитну намистину можна цілу шкурку хорошу дістати, а ти шукаєш нікчемні обрізки. Жартуєш мабуть?

-   Ні,- каже прибулець,- не жартую. Знайдеться в тебе більше обрізків, ніж у твоїх землячок,- матимеш намистину!

Заметушилися жінки та дівчата, тягнуть - хто в жмені, хто в оберемку, а хто - цілий лантух. Дав мисливець блакитну намистину тій, що найбільш обрізків принесла, склав увесь той мотлох на нарти, сів сам і погнав собак. Тільки з селища виїхав, клапті геть повикидав. Так само було і в другому селищі, і третьому. І побігла поперед його нартів звістка по тундрі: їздить мовляв, «намистинний господар» - Сюнам-Йо, який за обрізки намистини дає.

Добрався Сюнам-Йо до Наукана. Велике селище це на все узбережжя славилося своїми майстерницями. От побігли від яранг до яранги дівчатка-підлітки, повідомляють:

-   Сюнам-Йо приїхав! В кого найбільше обрізків після шиття одежі залишилось, він тій намистину дає.

Збіглися з усього селища жінки та дівчата, одна перед одною вихваляються - в кого обрізків щонайбільше набралося. А прибулець їх ще й заохочує:

-   Ану, ану, в кого ще більше та ще крупніші?

Коли це бачить - стоїть дівчина віддалік, в одній руці затисла тоненькі обрізочки, ближче підійти не наважується. Кухлянка на ній оленячим волосом вишита, хоч і не нова, та чепурна, чоботи - торбаза з різнобарвними уставками,- одразу видно, що з най кращих майстерниць найкраща.

Усміхнувся Сюнам-Йо, питає дівчину:

-   Чому ж ти так мало клаптиків зібрала? Чи тобі не хочеться мати блакитну намистину?

-   Що ти! Намистини дуже гарні, я б радо взяла, та не для мене твої намистини. Адже й ці обрізки, що в моїй руці, не всі мої - мені подружки своїх додали, мене жаліючи. Не вмію я великих клаптиків залишати; як починаю краяти, то тільки тоненькі смужечки залишаються. Це, певно, тому, що батько в мене старий, важко йому звіра здобувати.

Усміхнувся знову мисливець і каже:

-   Буває так, що дуже маленьке дорожче за велике. Раджу тобі так робити надалі, як досі робила. На твої обрізки в мене намистина знайдеться! - дав він їй найбільшу намистину, заспішив та й поїхав. А дівчина так і зосталася здивована з намистиною в руці!

Не марно їздив батько, добру звістку синові привіз. Розпрягли вони нарти, прив’язали собак, посідали їсти. Тут Сюнам-Йо синові й каже:

-   Знайшов я тобі наречену в Наукані. Бережливиця, майстерниця, ще й серцем добра: батька старого по-справжньому береже.