Абхазька казка «Кмітлива невістка»

У багатого князя Ахмата був єдиний син, на їм’я Салбі. К Салбі виріс, а князь постарішав, він одружив свого сина. Вес було пишне й бучне. Минув тиждень по тому, і князь надум випробувати свого сина й невістку: після його смерті всіма маєтн: ми керуватиме син, а дружина має бути йому розумною порадни

Покликав якось князь сина й сказав йому:

-   Сину мій, завтра вранці ми поїдемо в далеку дорогу. Под щоб усе було готове до від’їзду.

-   Добре, тату,- відповів син.

Син почав збиратися в дорогу, а дружині наказав приготу

все, що треба для цього. Цілу ніч молодиця не спала та лашту все необхідне чоловікові й свекрові.

На світанку Салбі осідлав коней, склав усі подорожні при в хурджин - подорожню сумку. Оглянув прискіпливо князь к і лишився задоволений. Салбі подержав стремено, поки батько в тився в сідлі. Тут князь подивився навколо й звелів синові ки хурджин з харчами вдома.

-   Обійдемось і без харчів,- сказав він здивованому си

Князь із сином вирушили в далеку дорогу. Довго вони їхал

репливли бурхливу гірську річку й піднялись по крутій стеж високу гору.

Салбі все сподівався, що батько заїде до кого-небудь поп але Ахмат їхав не зупиняючись далі. Нарешті коли мандрівники пили в піхтовий ліс, батько сказав синові:

-   Сину мій! Ми вже довго їдемо, а кінця нашій дорозі й не но. Я зголоднів і стомився. Скороти нашу дорогу, нагодуй й приведи туди, де я зміг би довідатися про те, чого я не

Що мав робити Салбі, почувши батькові слова? Він тільки вувався:

-   Чим же я зможу нагодувати вас, тату? Адже ви самі звеліли кинути вдома хурджин з припасами. І як я зможу скоротити нам шлях, коли я не знаю дороги? А як я приведу вас туди, де ви дізнались би про те, чого й самі не відаєте?

Батько не дав синові договорити й закричав:

-   Горе мені! Краще було б, якби у мене сина зовсім не було, ніж отакий нерозумний та недотепний.

Ахмат оперезав сина гарапником і швиденько поїхав додому. За ним подався й Салбі.

Вдома Салбі розсідлав коней і пішов у свій будинок. Побачила дружина, що чоловік засмучений, співчутливо запитала:

-   Що сталося, любий? Чому ти такий сумний?

-   Навіщо й розповідати, рідна моя? Все одно ти нічим не допо-можеш мені,- відповів їй Салбі.

-   А все-таки я хотіла б, щоб ти поділився зі мною своїми при-крощами. Може, я й стану тобі в пригоді,- наполягала дружина.

І Салбі розповів їй про все, що з ним скоїлося.

-   Чи не з’їхав часом твій батечко з глузду? Що йому треба від гебе? Вранці, коли ви від’їжджали, я принесла хурджин, але він не взяв його. Що ж тепер робити? Як можна скоротити дорогу, не знаючи її, і як привести туди, де він зміг би довідатися про те, чого не знає?

Тим часом старий князь, притуливши вухо до щілини, чув усю розмову сина з невісткою. Нічого він не сказав на те, а на другий ранок покликав сусідів, одділив при них невістці частину свого майна й вирядив її назад до батьків.

Ще й тижня не минуло, а князь оженив свого сина вдруге. Через деякий час він знову сказав синові:

-   Вранці ми поїдемо, приготуйся в дорогу.

Цілу ніч молода дружина Салбі без сну й відпочинку готувала псе в дорогу. А на світанку Салбі привів батькові осідланих коней. Князь уважно оглянув їх і лишився задоволений, але хурджин знову івелів зоставити вдома.

Батько з сином поїхали тією самою дорогою і насамкінець діста-лися до того місця, звідки колись повернулися додому. Ахмат знову звернувся до Салбі з тими самими словами:

-   Сину мій! Я зголоднів і стомився. Нагодуй мене, скороти дорогу й приведи туди, де я міг би набратися розуму.

Що мав робити Салбі? Похнюпив голову й мовчав. Батько ще дужче розгнівався на нього.

-   Ну й дурень ти! - закричав князь і знову оперіщив сина гарапником.

Тоді повернув свого коня й помчав додому. А за ним насилу чвалав його син, страждаючи від сорому та образи. Повернувся Сал

бі до своєї оселі зовсім похмурий. Дружина відразу помітила, що і чоловіком щось прикре сталося, й лагідно спитала:

-   Що з тобою, мій голубе? Що ятрить твою душу?

-   Навіщо тобі, кохана, знати про це? - відповів Салбі.- Все одно ти нічим не допоможеш.

-   А хто знає: можливо, й зумію допомогти,- сказала дружина.

І Салбі розповів їй про все, що скоїлося з ним у дорозі.

-   Мабуть, твій батько стратив розум,- почала дружина Сал-бі.- Таж це він звелів залишити хурджин! Як же ти міг його нагоду-вати, скоротити шлях та ще й допомогти йому набратися розуму!

А старий князь стояв у цей час під дверима і чув, про що роз-мовляли син з невісткою. На другий ранок князь знову скликав усіх сусідів, виділив невістці її частку й вирядив до батьків.

Чимало сплинуло часу від тих пір. Ахмат усе думав про долю свого сина: «Я вже постарів. Моєму життю скоро кінець. Як же княжитиме мій син? Як управлятиме своїми підданими? Треба негайно одружити його. Якщо трапиться йому кмітлива дружина, то стані1 йому порадницею, а якщо ні - погано їм доведеться в житті».

Як надумав князь, так і вчинив. На другий день звелів синові привести осідланого коня й поїхав шукати кмітливу невістку. Ц

Довго їхав князь, застала його в дорозі негода. Зголоднії Ахмат, стомився. Вже радий був заїхати до кого-небудь відпочити, Зупинив князь коня, подивився навколо й уздрів удалині на горбоч* ку гурт людей.

-   Поїду до них! - вирішив Ахмат і пришпорив коня.

Дорогою він зустрів хлопчину, який гнав корів, і спитав, що та

діється, чого так багато людей зібралося.

Хлопчик відповів, що там ховають сусіда, він недавно поме

-   Скажи, синку, він зовсім помер чи не зовсім? - запита Ахмат.

Що мав хлопець відповісти на це запитання? Він зніякові але все-таки відказав:

-   Так, він зовсім помер, тому його й ховають.

-   Синку, я хочу де-небудь переночувати. Чи не скажеш мен куди б я міг заїхати? - запитав Ахмат.

-   Ходімо до нас, ми тут недалеко живемо,- сказав хлопчи

Батько пастушка був селянин. Коли Ахмат під’їхав до ос

й спішився, хлопець звернувся до нього зі словами «ласкаво пр симо» й припнув його коня до конов’язі.

Господар привітав гостя, а пастушкова сестра взяла в Ахм та гарапника й допомогла скинути бурку. Гість зручно вм стився біля вогнища. Дівчина зварила смачну вечерю й нагодувал Ахмата.

Після вечері Ахмат і господар погомоніли трохи, потім д|| чина постелила гостеві, і він ліг спочивати. З дороги довго не сп лось, і князь почув розмову брата з сестрою. Дівчина запитая першою:

-   Де ти зустрівся з цим чоловіком і хто він такий?

-   Я зустрів його, коли повертався з поля,- відповів хлопець. Він зупинив мене й запитав: «Синку, що там діється і чого ти багато людей зібралося?» Ховали Джоумлата. Я сказав, що ховают сусіда. Він знову спитав мене: «Він зовсім помер чи не зовсім?*, Я не знав, що відповісти, але сказав: «Так, він зовсім помер, том його й ховають». 

-   Який же ти нерозумний! - голосно мовила сестра.- Гість іапитав тебе так не тому, що не знав, чи покійник помер зовсім чи не зовсім. Він хотів дізнатися, чи залишились у нього

рідні.

-   А звідки ж я міг знати, що він хоче? - сказав хлопець.

Ахмат усе це чув і подумав про себе: «А дівчина кмітлива, ро-

іумна, може посватати її за сина? Треба взавтра придивитися до неї пильніше».

На світанку дівчина допомогла гостеві вмитися, зварила й поста- ішла на стіл поснідати. Попоївши, Ахмат покликав до себе хлопчика й сказав йому:

-   Візьми оцю стеблину льону й передай своїй сестрі. Попроси її, щоб вона витіпала цей льон, напряла з нього пряжі й виткала полотно. Те полотно хай вибілить і пошиє з нього сорочку, а ти при-несеш її мені. Тільки скажи їй, щоб цю роботу вона закінчила до нечора.

Хлопчик зареготав від подиву:

-   Та хіба можна все зробити за один день?

-   Ти віднеси їй цей льон, а вона вже якось дасть йому раду,- иідповів Ахмат.

Хлопчина поніс сестрі ту стеблину й переказав усе, що велів Ахмат. Дівчина взяла льон і відповіла:

-   Гаразд, я все зроблю.

Тоді брат став благати сестру, щоб вона розповіла йому, як нона зможе виконати таку велику роботу за один день.

-   Дивак ти, далебі! Не тямиш, у чому справа! Просто наш гість хоче дізнатися, розумна я чи дурна. Візьми оцю бамбукову палицю, віддай гостеві й скажи: «Зробіть до полудня з цієї бамбукової палиці верстат і пришліть моїй сестрі, щоб вона встигла виткати полотно й пошити вам до вечора сорочку».

Хлопець відніс Ахматові бамбукову палицю й переказав сестрині слова.

-   Синку, знайди мені де-небудь яйце.

Хлопець пішов у курник. Узяв одне яйце й приніс гостеві. Тоді Дхмат знову загадав хлопцеві:

-   Віднеси яйце своїй сестрі й попроси, щоб вона підклала його під квочку. Нехай квочка висидить курча, а твоя сестра вигодує його, заріже й засмажить, поки я змайструю верстат.

Хлопчик відніс сестрі яйце і переказав усе, що велів Ахмат.

-   Гаразд,- відповіла сестра.- Скажи князеві, що я виведу курча, тільки чим же я годуватиму його? Віднеси йому оцю просину й скажи: нехай посіє її, збере врожай, обмолотить і пришле мені, бо курча здохне від голоду.

Побіг хлопець до Ахмата, переказав усе, що загадала сестра, й віддав просяне зернятко.

Ахмат цілком упевнився, що дівчина дуже розумна, й попросив господаря віддати свою доньку за його сина. Той погодився.

Через кілька днів Ахмат заслав сватів, і вони привезли дівчину. На пишному весіллі вгиналися від страв столи. Гості їли, пили 

і веселилися до самого ранку. А потім джигіти показували свою майстерність верхової їзди.

Невістка князя - звали її Расідац - нагороджувала переможців подарунками.

Минув місяць. Ахмат покликав до себе сина й сказав йому;

-   Завтра вдосвіта приведи осідланих коней - ми поїдемо в дале* І ку дорогу.

Рано-вранці Салбі привів коней, і вони обидва рушили в дорогу,! їхали довго. Коли ж дісталися до того місця, звідки батько двічі | проганяв сина, Ахмат зупинив коня й знову сказав синові те саме,] що й раніше:

-   Я зголоднів і стомився. Нагодуй мене, скороти нашу дорогу й поведи мене туди, де я міг би чомусь навчитися.

І цього разу Салбі не придумав, що йому робити.

-   Чим же я вас нагодую, як скорочу шлях і куди поведу вас, щоб ви змогли чомусь навчитися? - журливо спитав син.

Батько знову обізвав Салбі дурнем і звелів повертатися до*| дому.

Расідац відразу побачила, що чоловік її чимось дуже стурбо* ваний, і почала розпитувати його, що трапилося. Салбі все розпс вів. Расідац щиро засміялась і сказала:

-   Бідолашний мій! І через таку дрібницю ти сумуєш! Як же Т| сам не додумався?

-   Та я не тямлю навіть, що мав на увазі батько. Тільки ти, мабуть, усе зрозуміла! - насмішкувато відповів Салбі.

-   Ну, якби я цього не збагнула, то й на світі не треба бул<| б жити! - сказала Расідац.

Тоді Салбі запитав її:

-   Якщо ти справді така розумна, то поясни: чого хоче мі| батько?

Ось що сказала чоловікові Расідац:

-   Гаразд, слухай. Коли батько сказав, що він зголоднів, тії мав узяти в нього за поясом капшук з тютюном, набити люльку й подати йому. Батько закурив би й забув про голод. Коли ж він звелі| тобі скоротити шлях, ти б розповів йому щось цікаве, і він, слуха^ ючи тебе, забув би про довгу дорогу. А коли батько попрохав тебі повести туди, де б він чогось навчився, ти повів би його куди^ небудь у гості, і він почув би там щось нове. Ось чого хотів ТВІ|Г батько!

Ахмат, стоячи під дверима, уважно слухав, про що говорили син з невісткою. «Нарешті я маю славну невістку! - подумаї князь.- Тепер, якщо доведеться вирушати в далеку дорогу, я мож) не журитися за свою домівку».

Після цього князь пішов до себе й спокійно заснув. ' Р

І зажив тепер князь зі своєю родиною в любові та злагоді Та якось напали на них чужинці, захопили в полон князя Ахмата, сплюндрували села, погнали з собою худобу.

Довго сидів Ахмат у темниці і став благати сторожу, щоб дозам лили йому побачитися з їхнім князем - сердитим Джаткяром.

Привели Ахмата до Джаткяра.

-   Ти бажав побачитися зі мною? Що тобі треба? - запита Джаткяр.

-   Я маю прохання до тебе,- промовив Ахмат.

-   То кажи! - закричав Джаткяр.

-   Ти хоробрий і могутній володар,- почав Ахмат.- Неосяжні простори твоєї землі, відважні твої воїни. Але послухай мене, старого. Яка тобі вигода від того, що я сидітиму в твоїй темниці? Да мені волю, і ти здобудеш багатий викуп.

-   Чим же ти, нещасний, відкупишся? Хіба ти маєш щось так чого я не маю? - запитав глузливо Джаткяр.

-   Якщо ти звільниш мене,- провадив далі Ахмат, я дам той п’ятсот баранів з прямими рогами і п’ятсот з покрученими, п’яте волів з прямими рогами і п’ятсот волів безрогих.

-   Щось не віриться мені! - здивовано сказав Джаткяр.- Де т візьмеш стільки худоби, коли я відпущу тебе на волю?

-   Якщо ти не ймеш мені віри, то я залишусь у тебе, а ти пошл трьох відданих тобі людей до мене додому. Тільки дозволь ме з ними побачитись,- я розкажу їм, як дістатися до моїх краї

-   Добре,- погодився Джаткяр.

Ахмата знову посадили в темницю. А князь Джаткяр поклика до себе трьох вірних слуг і розповів їм усе, що казав йому пол нений. Слуги відразу зібрались у дорогу по викуп і зайшли в те ницю, щоб Ахмат пояснив, як доїхати до його володінь. Ахмат пил но оглянув Джаткярових посланців і розповів їм, як дістатись Д його князівства.

-   Коли ви приїдете до мого дому,- закінчив Ахмат,- то знай діть під ганком сокиру, нагостріть її бруском, що там лежит а тоді підрубайте середній стовп ганку. Після цього можете розпові ти, хто і чого вас прислав туди.

-   Гаразд,- сказали посланці і вирушили в дорогу.

Невдовзі вони були вже у володіннях князя Ахмата. Підійшл

посланці до будинку, знайшли заховану сокиру, нагострили її бру ком і підрубали середній стовп ганку.

Расідац, невістка князя, бачила все це, але не заважала ї Навпаки, вона запросила посланців до своєї оселі й приготува для них попоїсти. Упоравшись, Расідац подала прибулим во помити руки й почастувала.

Після цього посланці князя Джаткяра розповіли молодому госп дареві, чого вони приїхали. Салбі уважно вислухав їх, але не збагнути, як він зможе усе те зробити.

-   Але батька треба визволяти будь-що,- сказав Салбі, Завтра скличу людей і звелю зібрати худобу, яку вимаги Джаткяр.

Скликав Салбі своїх підданих і розказав їм, чого прибул посланці сердитого Джаткяра.

-   Де нам знайти п’ятсот баранів з прямими рогами і п’яте з покрученими? Де знайти стільки волів з прямими рогами і полі безрогих? - здивувалися люди.

Цілий тиждень думали всі і ні до чого не1 додумалися. .'Зуміли іібрати тільки п’ятсот баранів з покрученими рогами і п’ятсот волій і прямими рогами.

Кмітлива Расідац почула, як люди сказали, що не можуть виконати наказу князя Ахмата.

Тоді вона вийшла на подвір’я і мовила:

-   Я розтлумачу слова старого князя Ахмата. Але одведіть ку- чись посланців, бо мої слова не для них.

Коли посланців вивели з подвір’я, Расідац сказала:

-   Князь Ахмат прохає вас розбити ворога й визволити його. Але для цього нам треба зібрати військо. Князь Ахмат згадав про во-лів і баранів лише для того, щоб про його задум не дізнались вороги: ні сам Джаткяр, ні його посланці. Щоб визволити нашого князя й перемогти ворогів, нам треба мати дружину з п’ятисот мояків із рушницями і п’ятисот вояків із шаблями. Ось що значать слова князя Ахмата про п’ятсот волів з прямими рогами і про п’ятсот баранів з покрученими рогами. А для того, щоб вести полонених і пригнати назад свою худобу, треба ще п’ятсот чоловіків з палицями та батогами і п’ятсот чоловіків неозброєних. Ось як слід розуміти слова князя Ахмата про п’ятсот баранів з прямими рогами і про п’ятсот волів безрогих. А ще князь Ахмат натякає, іцо один із посланців - підступна й небезпечна людина і його слід інищити. А супутників узяти в полон, щоб вони привели нас до володінь князя Джаткяра. Небезпечного посланця можна пізнати по тому, що саме він рубав стовп у ганку.

Люди уважно вислухали кмітливу Расідац, потім зібрали військо, яке очолив Салбі, і зненацька напали на сердитого Джаткяра. Визволили князя Ахмата, й усі з перемогою повернулися додому.