Жив-був вовк. Старий він став і слабий. А
їсти ж треба!.. Пішов він їжу шукати. Блукав собі, блукав та й стрів лисичку. —
Лисичко, лисичко, я тебе з'їм.
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі
пісеньку заспіваю, таночок станцюю.
Почала вона співати медовим голосочком,
пританцьовувати ніжками. Дивився старий і заснув. Прокинувся, а
лисички-сестрички й духу не чути. «І нащо мені така самодіяльність?» — подумав
сіренький і поплентався далі.
Бачить — на поляні кобила пасеться. Зібрав
останні сили старий розбійник і каже люто:
— Я тебе з'їм, кобило!
А та перелякалася, трясеться вся й
відповідає:
— Я не проти, вовчок-сірячок, але не можна
мене їсти.
— Чому? — зацікавився сірячок.
— Ось на, почитай,— сказала кобила і
підняла ногу. Підійшов вовк, глянув зацікавлено, а кобила йому копитом як дасть
— так і посипались іскри з очей. Довгенько не міг прийти в себе старий. А як
очуняв, подумав: «Ото дурний! Неграмотний, а поліз читати!..»
Немає коментарів:
Дописати коментар