По великих лісах завжди побережники палили
вугля. І лев дивиться на них і каже: «Що ви так дуже-то працюєте?» Каже: «Я
би-м то відразу розірвав»,— як хлопи забили клин в дуба, і [він] роздявився.
Доміркувалися побережники, що би з ним
зчинити, який би презент свому панові і втіху оказати, та й кажуть: «Но, коли ж
ти такий розумний, то розірви, ми ти вже показали стежку. Стань ту єднов ногов
— ніби де вужче, а ту другов — де ширше, а ту станеш руками і розідреш.
Борзенько побережники вибили клин перший,—
то дві лаби затримало. А той зачав кричати. А вони сміються: «Ну, та бери,
розірви».
Як він вложив і передні лаби, вони вибили
вже клин остатній. Як зачав кричати на цілий ліс та й каже: «Браття мої,
випустіть мене, що хочете?» — «О,— кажуть,— вже ні».
За тоє дістали конов горівки від пана і по
три корці пшениці, і дав їм по сто золотих за той презент, що вони так
показали. От то каже так пан: «Не хвалися сильний силою, ані мудрий мудростев,
бо,— каже,— на всьо є рада».
Немає коментарів:
Дописати коментар