Був-то на світі чоловік чемний: учтиво
заробляв на кусок хліба, а сам був кушніром. Влітку і взимку працював, влітку
шив кептарі, а взимку шкіру виробляв. Не дивився він на холод, пробивав собі
лід і полоскав шкіру. І при такій роботі одного разу застав його цар.
Питає цар кушніра, за яку він плату робить
людям роботу, що в такий холод, в зимі, в холодній воді шкіру полоще.
А кушнір відповідає:
— Моя плата невелика, але цим, що беру,
добре живу.
Цар далі питає:
— Як же живеш і скільки ж ти плати береш?
Чоловік відповідає:
— За кожен день заробляю і беру вісім
грошей, та й не бідую, бо з того два гроші позичаю, два щодень віддаю, два
гроші в болото кидаю, а двома грішми сам живу.
Не зрозумів цар добре тієї бесіди,
встидався питатися чоловіка. Для того закликав своїх дванадцять міністрів,
людей письменних, і наказує, аби йому ту бесіду робітника, за вісім грошей
щоденної плати розтлумачили, дає на те тиждень, додаючи, аби старалися з тієї
бесіди правду роздобути, що вона значить, властиво, інакше всіх їх дванадцять
від свого престолу віджене.
Зрозуміли міністри, що з царем тут не
можна зволікати. Пішов кожен міністр тишком-нишком до того кушніра, дають йому
кожен по дванадцять червоних, аби правду сказав. Але кушнір цікавий: гроші
ховає, а кожному все щось інше розповідає, але істинної правди жодному не
сказав.
Минув тиждень, цар раду скликає і тих
міністрів за тих вісім грошей питає. Міністри не вгодили, цар розгнівався, але
жаль йому міністрів розганяти, та й рад би вже і правду знати. Дає цар наказ,
аби того чоловіка силою до палати привели, якби не схотів по добрій волі сам
прийти. Але чоловік не противиться, пішов. Тоді хусткою йому очі зав'язали і
перед самого царя приводять. Цар питає:
— Чи видиш ти мене, чоловіче? Згадай моє
лице, бо інакше скажу тебе стратити.
Каже кушнір:
— Мене нема за що страчати, а твоє лице я
не тільки зараз виджу, але його в своїх пальцях по дванадцять раз маю.
Чоловік розложив долоні, і за кожним
пальцем було тих дванадцять червоних від царевих дванадцяти міністрів, а на тих
червоних було цареве лице.
Здивувався цар, звідкіля у бідного
чоловіка зразу зробилося більше як 160 дукатів.
А кушнір тут правди не виявив, а за вісім
грошей цілій палаті на раді відповідає:
— Я два гроші з мого щоденного заробітку
щодень позичаю, два віддаю, два в болото кидаю, а двома сам живу. Зачував я,
царю, що і ти так робиш.
Цар тієї бесіди не може зміркувати і далі
питає, а чоловік йому відповідає:
— Два гроші щодень позичаю, бо сина маю,
його в школу посилаю, як вивчиться, буде сам що знати і мене на старість
годувати. Два гроші щодень віддаю, бо маю старенького тата і стареньку маму,
вони мене годували, а тепер я їх годую. Два гроші в болото кидаю, бо маю гарну
дочку та й зятя цікавого; тим даю, аби напасті збутися, ті пропадають. А двома
грішми з мого щоденного заробітку сам з моєю жінкою чемно живу. Так і ви,
панове міністри, робіть.
Цар відправив від свого трону всіх тих
дванадцять дармоїдів, а чемного чоловіка на їх місце за міністра прийняв на
цілий край.
Немає коментарів:
Дописати коментар