Ворона підгодувала троє молодих воронят,
що ще не могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них
найсправедливіше». Каже она до них так:
— Діти, ми на цім дереві не утримаємося,
бо завтра се дерево хоче господар зрубати; сьогодні його призначив до зрубання,
тому я вас мусю попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку.
Діти кажуть:
— Най буде.
Ворона бере в лаби найстаре вороня і несе.
Серед води питає:
— Синку, ци будеш ти так мене годувати на
старі літа, як я тебе? Ци будеш ня,— каже,— так годувати і переносити, де
треба, як я тебе переносю?
А воронятко каже:
— Ой, чому ні! Буду, мамко!
А ворона пустила його до ріки і вернулася
по друге та й так само пустила його до ріки, бо і то так обіцяло, як перше, а
она знає, що то мудрація. Вертається та ворона за третім і питається і цего
так, як тих двох, що вже потопилися. Але це третє каже:
— Ненько, я не можу вам це обіцяти, бо і я
буду мати тогди такі самі діти, як ви, і мусю їх так годувати, як ви нас
годуєте, то їх опустити не можу і вам цього не обіцяю.
Тогди ворона сказала.
— То ж ти — вірна моя дитина, ти правду
сказала, то я тебе перенесу і догодую. А тих двох я потопила, бо були брехливі,
бо обіцяли, що будуть мене так на старість годувати, як я вас годую.
Немає коментарів:
Дописати коментар