Жив цар Кірбіт Вірзалович і мав собі
дочку, дорослу дочку мав. А кругом нього жили два князі, знатні князі, багаті.
Одного князя, князя Гвидона, цар любив, а другого князя, князя Додона, дочка
любила.
От дочка збирається заміж, а батько не
хоче віддати за князя Додона, а тільки за князя Гвидона. Дочка ж любить Додона,
та що вдієш, воля батькова, як батько скаже, так і буде.
Вийшла вона заміж за князя Гвидона.
Рік-два прожили, народився у неї син і назвали його Бова Королевич — красень, і
ріс не по днях, а по часах. І був він богатир Бова Королевич.
От минуло три роки, став він здоровий і
сильний. А мати його замислила злодійське діло — знищити свого мужа князя
Гвидона і вийти заміж за Додона. Кірбіт Вірзалович, її батько, вже на той час
помер, зосталась вона сама.
Задумала злодійське діло і написала листа
до князя Додона. Призвала одного гінця, дала листа і сказала:
— На! Завези князю Додону і привези мені
відповідь, а не то голова з пліч!
Взяв гінець, завіз, здав Додонові.
А вона йому пише: «Милий і дорогий мій
Додон, я тебе любила і люблю. А Гвидона я не люблю, віддав мене батько силою. Я
три роки терпіла, більше терпіти не можу».
Додон їй написав: «Ти підлаштуй так, щоб я
міг його де-небудь знайти і вбити».
Вона зразу ж написала другого листа,
призвала гінця і послала. Пише йому: «Я Гвидона вишлю в ліс».
А в старі часи такі були князівства:
місто, а кругом міста проведений канал, наповнений водою, річка і на всі чотири
сторони ворота і мости. Знаться, хочуть кого впустити в місто — ворота
відчиняють і міст опускають. А ні (ну, коли там нападав хто, чи що) — ворота
замикаються і міст піднімається.
От вона вислала свого мужа. А як вона його вислала? Хитрощами! Вона було
все прикидалася слабою. А коли Додон їй передав, що «візьму тебе заміж», так
вона зробилась здорова й весела. А перед Гвидоном хвора. Прикликала мужа і
сказала:
— Чоловіче мій, знаєш, у мене була ворожка
й ворожила мені про мою хворобу. Загадала такі ліки: щоб ти, мій муж, виїхав у
ліс і своїми руками вбив дике козеня, розрізав і витяг у нього серце, привіз
додому і мені сам зварив. І як я його з'їм, тоді буду здорова.
Князь Гвидон нічого й не подумав лихого.
Сам був мисливець. Призвав слуг, осідлали коня, взяв з собою одного
провожатого, сіли верхи і помчали до лісу.
Тільки вони виїхали з двору, а вона зразу
ж наказала підняти мости і замкнути всі ворота. А сама вийшла на башту (була
така башта, щоб було видно кругом), вийшла на башту і дивиться. Дивиться й
дивиться, баче — муж поїхав у ліс, гониться там за дичиною. Коли це князь Додон
з військами летить прямо туди — за Гвидоном, у ліс. А вона все дивиться. Бігали
вони, поки знайшли, де Гвидон. Гвидон же тільки з одним провожатим, а у Додона
сотня душ озброєних. Побачив Гвидон — давай тікать, а ті давай гонитися за ним.
Тікав Гвидон прямо до перших воріт, до першого моста. Прибіг — міст піднятий,
ворота замкнені... Гайда до других! Пригнавсь до других, і там так. Об'їхав він
кругом всього міста — всюди ворота були замкнені і мости підняті. Тоді він з
розгону кинувся в річку, а Додон зверху давай стріляти. Та там і вбили його.
Зразу ж княгиня веліла відкрити ворота і
спустити мости.
Відчинили, мости спустили, Додон з
військом в'їхав у місто, музику наперед, і почали гостювать, гулять.
А Бові Королевичу було три годи. От вони
там стільки гуляли, Додон захотів побачити її сина, говорить:
— У тебе ж є син, здається, його звуть
Бова Королевич, як би його побачити?
Вона приказує нянькам:
— Ану ж бо, приведіть Бову Королевича!
А Бова Королевич уже почув од няньок, що
мама зробила недобре діло: десь отця вислала і прийняла собі другого князя. Так
він заховався і не схотів бачити Додона. Потім пішли няньки і мамки, почали
його силою тягти, але нічого не могли зробити. Він, хоч і три годочки мав, а
такий міцний був, як ті богатирі. Все ж притягли його силою. Він.тільки глянув
раз на Додона і як рвонувся, вирвався і втік. Уже мали його знайти.
Додон розсердився, відчув, знаться,
недовір'я пасинка, зрозумів, що він уже проти нього стоїть.
От Додон живе і все думає: «Як би його
знищити того Бову?»
Одного разу прокинувся і говорить жінці:
— Знаєш, що мені снилось сю ніч? Такий сон
страшний, що я боюся з тобою жити. Якщо ти Бову Королевича не вб'єш, то я тебе
покину. Мені снилось, що я їхав десь полем верхи, а напроти мене Бова
Королевич. І як налетів на мене, то так і нашпилив списом — заколов. Я боюсь,
щоб цей сон не справдився, потому зведи Бову з світа, інакше я тебе покину.
Що робить? Жалко їй сина. Але ж любить
Додона. От вона й говорить:
— Знаєш що, убить своїми руками, пролить
кров сина — гріх, жалко. Давай я посаджу його в темницю, будем держать його без
їжі, нехай він з голоду помре.
— Ну, давай!
Посадили Бову в тюрму. Сидить він там
день, два... А все-таки їй жалко було сина. Призиває вона няньку, була в неї
така, називалась Дівка-Чорнявка. От вона призвала Дівку-Чорнявку, дала їй хліба
й до хліба і каже:
— На, увечері, як буде темно, занеси як-небудь
і передай Бові Королевичу.
Взяла та нянька (а вона сильно любила Бову
Королевича, хотіла його визволить) і занесла все в тюрму. Він почав просить її:
— Як будеш виходить, відчини тюремні двері
і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі,
як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг
він, біг, поки зморився, впав і заснув.
Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного
хлопця. Подивилися — такий красивий, хороший хлопець:
— Давай заберем його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу.
Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
— Що там у вас? Риба є на продаж? —
питають.
— Є! — відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так
і кинулися:
— Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще
хлопця продать...
Купці дали добрі гроші, і рибалки продали
Бову.
Сів Бова Королевич на корабель і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до
одного города. В тім городі княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу
дочку.
Да...
А в древні часи так було: корабель на
пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що,— посилає
послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купляють?»
Знаться, торгівля. У них куплять, а своє продавать.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея
Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули,
чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
— Що там єсть?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
— Такий хлопець, такий хлопець, такий
хлопець!
А дочка князева як почула, та:
— Гайда, поїдем побачим!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як
побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди
корабля вже:
— Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
— Ні, продайте, бо арештуєм корабель.
Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову
Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову
Королевича до себе та й питають:
— Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
— Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
— Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
— Батько мій музика, а мама прачка.
— Ну,— каже князь,— якщо ти простого роду
(а Бова уже виріс, стало йому п'ять років, а здоровий, як дорослий мужчина), то
я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі
коня шукать по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився,
все взнав, найшов собі коня.
Коли це війна.
А раніше так бувало: коли який-небудь
сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа,
пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні —
зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича
листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Оддай свою дочку
за мене заміж, а якщо не оддаси, то прийду з військом, розіб'ю твоє військо,
заберу твою дочку заміж нахалом».
От пішов князь Зіндзівей, засмутився,
питає дочки:
— Що будем робить? От так і так.
Вона:
— Н-ні! Нікаких! Нікаким родом не хочу, не
йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)
Той Духопер як прочитав листа, що не
згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо, прийшов, окружив
місто і давай визивать — виходь на бій (визивать трубою, що називалась бараний
рог).
Зіндзівей зібрав своє військо, вийшов
проти тих, а його дочка з Бовою Королевичем вилізли на башту й дивляться.
Почали битися. Раніше не було ще
вогнепальної зброї, тільки руками билися, різні шаблі були, навіть сокири.
Брали в руки що попало й билися.
Почали битися. Баче Бова Королевич, що вже
ті війська душать ці. Він розсердився і каже:
— Я піду на поміч!
Вона не пуска:
— Куди ти підеш? Ти ще малий, чи ти битися
вмієш?
— Піду!
Вона не пускає, а він виривається.
Вирвався од неї силою і подавсь наниз. Прибіг на конюшню, кінь у нього вже є.
Нема чим воювать — нема шаблі, нема меча. Була мітла така — з терну зв'язана
дротом міцно. Він схопив у руки ту мітлу, сів на коня і полетів.
Як вилетів за місто, як почав тією мітлою
направо і наліво: махне — так і лежать, махне — так і лежать! Пролетів
напрольот те військо Духоперове і всіх положив — зробив дорогу. Повернув коня
назад і другу дорогу проклав. Ті бачать, що нема де дітися, злякались — і
навтьоки! Ці за ними. Розбили, розігнали то військо.
Тоді вже як побачив князь Зіндзівей
Андронович, що зробив Бова Королевич, хлопець, батько якого музика, а мама
прачка, стрів його з музикою і питає:
— Скажи правду, хто ти такий?
— Батько мій був славний хоробрий князь
Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
— Ага! Он хто ти, хопче! Привели його з
музикою.
Там минув день-два чи й три — другий
князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Оддай дочку заміж, а ні, то
розіб'ю твоє військо і силою заберу».
Цей князь був богатир, і батько в нього ще
був живий, сильний цар Султан Султанович. Син же називався Маркобрун
Султанович. Мав він сильне військо і сам був дужий: голова в нього як пивний
казан, між очима п'ятдесят сантиметрів, а очі були, як сито, здорові.
От як прислав він листа до князя
Зіндзівея, то всі перелякались. Тільки одна дочка князева не злякалась, бо вже
знає, що Бова Королевич — богатир над богатирями, розбив Духоперове військо,
вже вона й не боїться.
Відмовила зразу й тому.
Ой той Маркобрун зібрав свої війська,
вийшов напроти, ну куди ж там воювать?
А Бова Королевич в кладових свого князя
найшов собі богатирський меч, кінь уже в нього є.
Тільки ті війська почали них душить, так
він як узяв меч, як сів на коня, як вилетів напроти, і прямо до того
князя-богатиря, та так його навпіл і розрубав. А потім почав його війська
чистить, розбив, розігнав.
А в першого князя, Духопера, був дід
колдун. Уже як Бова Королевич розбив ці війська, той колдун і каже своєму
князеві:
— Знаєш що? Чим ти мене нагородиш, коли я
зроблю так, що ти візьмеш дочку Зіндзівея за себе заміж?
Він каже:
— Як так? А Бова Королевич?
— Я його вишлю!
— Ну, все тобі буде, тільки зроби!
Зразу ж той колдун написав листа до батька
богатиря Маркобруна Султанавича, пише:
«Цей, що дає тобі листа,— той самий,
котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з
ним що хочеш».
Да... Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя
Зіндзівея Андроновича в хату, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим
князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли
всі спочивали. Виніс того листа, признав Бову Королевича і сказав:
— На оцього листа, завези до царя Султана
Султановича. Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович,
якому він служить. А то був колдун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого
коня, сів і поїхав.
А той колдун зробився пташкою і полетів
уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той
колдун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться
води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і
меча.
Так і сталося. Полетів колдун пташкою
уперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева
навіть й не було, так тільки, пеньки сухі.
А Бова Королевич до того вже хотів пить,
що не знав, де води шукать. Дивиться — якийсь дід наче щось п'є там, він до
нього. Прилетів і почав просить:
— Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема
у вас водички напиться?
— Є, є, синку, є!
Витягає й дає йому.
Тільки він напився (а то були сонні
краплі) і зразу ж захотів спать. Зліз з коня, ліг і захропів просто неба.
Колдун забрав у нього меч, забрав коня.
Коня завів до свого князя Духопера і сказав:
— Як не віриш, от кінь Бови Королевича. У
тебе на стайні хай стоїть. Тепер можеш іти, Бови нема.
А меч той узяв (він таки Бови чогось
боявся), і затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, і поклав в
один куток (він знав, що Бова Королевич там буде сидіти і після його знайде той
меч).
Да...
От Бова Королевич прокинувся: коня нема й
меча нема, що робить? А наказ треба виконати.
Пішов він пішки. Ішов, поки прийшов.
Прийшов, приніс і подає царю Султану Султановичу листа.
Той узяв, як почитав, та як закричить:
— А-а-а!
Та до своїх слуг:
— Забрать його і на шибеницю! Він мого
сина-богатиря вбив, військо моє розбив, забрать його і на шибеницю!
Зразу схопили Бову. Добре, що не закували,
не зав'язали рук. Так воїни з шаблями, з мечами взяли його і повели. А шибениця
була там край міста.
Вели, вели, вели. Дивиться Бова, вже край
міста, вже шибениця стоїть. Думає: «Що ж це мене так карають, за що? Хто? Невже
ж це сам князь мій звелів? А його дочка так мене любила... І, знаться, послали
мене, щоб тут повісили... Та невже ж я дозволю, щоб мене завісили?»
Як скочив на одного воїна, як вихопив
шаблю, як почав усіх рубать! Порубав усіх і давай тікать.
Тут дали знать до царя Султана
Султановича, вислали знову військо, догнали Бову, схопили, привели назад.
А в Султана Султановича теж дочка зросла.
Як побачила Бову Королевича — зараз розтала геть! І каже своєму батькові:
— Тату, нащо вам його вішати? Вже все
рівно ваш син, а мій брат не вернеться, раз він його вбив. Військо так само. А
як він такий сильний богатир, візьмемо його до себе, нехай буде нас захищать,
коли хто-небудь нападатиме (вона вже вирішила, що вийде за нього заміж).
Да...
Ну, цар подумав: «Нехай буде так».
— Гайда, ну, бери його до себе!
От вона взяла його до себе і почала йому
щось за заміж говорити. Він як почув за заміж, та й каже:
— Я зовсім не знаю, що це таке жениться і
що це таке заміж, я ще молодий, мені не до цього.
Вона побачила, що він одбивається, пішла
до батька і каже:
— Візьміть, тату, і посадіть його в тюрму
(не сказала «вішайте», а «в тюрму»). Вона думала:
«Схожу до тюрми, як він і звідти не захоче
мене взять, скаже тоді вже батькові: «Вішайте його к чорту!»
От взяли його, посадили в тюрму. Сидить
він. Пішла вона до тюрми і знов питає:
— Ну, що, Бова Королевич, ти нічого не
надумав? Чи не лучче взяти тобі мене заміж і царювати? Зараз мій батько
половину царства тобі передасть.
— Іди,— каже Бова,— к чорту зі своїм
царством, зі своїм батьком!
Вона розсердилася, пішла й сказала своєму
татові:
— Тату, візьміть його повісьте к бісу!
От і послав цар військо:
— Ідіть,— каже,— заберіть його, поведіть і
завішайте.
От він чує, що вже йдуть війська забирать
його,— почав по тюрмі бігать, дума: «Хоч би яку-небудь палицю знайти...» Побіг,
мацнув один, другий куток, третій — знайшов меч.
Дивиться — зіржавлений, а наче схожий на
його меч. А його меч називався меч-кладенець.
— Неначе мій меч-кладенець!
Подивився ще:
— Мій! Тільки що заіржавів. Як же він сюди
потрапив? (А то ж колдун затяг його).
Схопив він свій меч, сів біля дверей,
дожидає.
Відімкнули двері, йдуть: дзінь, дзінь.
Один тільки увійшов, а Бова:
Трр-а-ах! — зарубав.
Іде другий.
Трр-а-ах! — зарубав.
Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив
— і хода!
І прямо до моря тікає.
Тут, поки до царя дали знать, що сталося,
Бова знову усіх перебив і тікає. Поки цар зібрав військо і вислав за ним, він
добіг до моря. А біля моря якраз стояв корабель. Він ускочив у корабель з
мечем, підняв меч:
— Скоріш відпливайте, а то всіх перерубаю!
Враз корабель підняв вітрила і подався.
Тут од царя військо почало бігти, а
корабель уже пішов. Бови нема...
Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От
припливає якраз до того Духопера, де колдун живе.
Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять.
Він питає:
— Що це за місто?
— Це місто князя Духопера, а в нього
весілля завтра буде.
— А яке весілля?
— Він Зінзівея Андроновича дочку забрав.
Розбив його військо і силою забрав. І от завтра має бути весілля.
— Добре,— каже,— попав. Ну,— каже,—
візьміть мене на човна й вивезіть на берег. А корабель може плисти куди
завгодно.
Ті взяли його в човен, вивезли на берег.
А з берега, прямо од берега до города, ліс
був сильний, треба йти через ліс.
Іде Бова Королевич тим лісом у місто побачить, де там його наречена. Іде,
іде, коли назустріч дід. Дивиться — той самий колдун, котрий у нього
забрав коня й меча. Він як схопить того діда:
— Ах ти, собачий син, ти,— каже,— в мене
коня й меча забрав!
Як узяв, як кинув його вгору!
Той тільки, мельк-мельк — полетів угору,
потім летить назад та кричить:
— Ой, злови мене, не дай вбиться! Я тобі
всю правду скажу.
Він його піймав раз, здушив його, дав йому
одного щигля, аж очі на лоб вискочили. І знов як кине його другий раз угору.
Він знову, шкибирть-шкибирть — летить і кричить:
— Злови мене, не дай убиться, я тобі все
розкажу.
Він знов зловив його, придушив добре і
каже:
— Ну, говори, де мій кінь?
— Стій,— каже колдун,— я тобі раніше
скажу. Бачиш, якби я за тебе не думав, мав би ти свій меч? Чий він у тебе, чи
не твій?
— Мій.
— Якби за тебе не думав, хіба б я заніс
тобі меч туди? А таки виходить, я не хотів, щоб тебе завішали, поклав тобі
меча, щоб ти порубав ті війська, котрі тебе вішать мали.
— Правда, є меч. Ну, тепер скажи, де мій
кінь?
— Твій кінь тут, у князя Духопера на
стайні стоїть.
— А моя,— каже,— молода де?
— Тут,— каже,— в його. Він завтра збирається робить свадьбу. От у мене є
три пляшечки, я тобі дам — ти підеш і все зробиш, тільки зостав мене живим. Ось
ця пляшечка,— каже,— з водою. Як умиєшся з неї — зробишся такий дід, як я, всі
подумають, що це я прийшов, колдун. А ось ця, друга,— як умиєшся, так зробишся
таким, як ти є, Бова Королевич! А ця, третя,— сонні краплі. От підеш, твоя
молода зараз у саду гуляє, а князь Духопер спить. Ти підеш до неї, даси їй
оцю пляшечку з сонними краплями, признаєшся, що це ти, або скажеш, що бачив Бову,
чи що. Скажеш, що як сяде вона з Духопером їсти, нехай піділлє йому цих сонних
крапель, і він засне на сім діб. А ти хоч що хоч, те й роби.
От він умився з першої пляшечки і зробився
дідом, таким самим, як той колдун, і пішов. Іде, іде, дивиться — його наречена
ходить, а він іде позаду та гукає:
— Підождіть, підождіть трішки, бо я
заморивсь, я вам розкажу щось про Бову Королевича.
Як сказав «про Бову Королевича», вона
зразу:
— Що? Де? Де ти чув? Де ти бачив Бову
Королевича?
— Я з ним,— каже,— разом в тюрмі сидів.
— Де в тюрмі? Підійди ближче! Він тоді
підійшов, почав говорить:
— Тихо! Я сам Бова Королевич, тільки я
вмився ось водою вашого колдуна і зробився по виду колдуном. На тобі ось другу
пляшечку і біжи. Як сядеш з Духопером їсти, напій його цими сонними краплями, і
він засне на сім діб, а ми тоді поїдемо прямо до твого тата.
Вона взяла (він там пішов десь ходить),
пішла до Духопера. От прокинувся її «молодий», сіли їсти, почали пить. Тільки
він відвернувся, вона підлила йому в стакан сонних крапель.
Він як випив, перекинувся — захропів.
Вона тоді вийшла, Бова Королевич зараз за
коня (сам дідом все сидить), її попереду посадив, і помчали.
Їдуть, їдуть, аж раптом:
— А де ж Бова Королевич?
— Х-хе! Стій, тпру,— спинив коня.
Зараз зліз, витяг пляшечку, вмився і
зробився Бова Королевич. Сіли і поїхали прямо до її батька, до князя Зіндзівея
Андроновича.
Приїхали. Батько як побачив, з радості і
плаче і сміється...
Зараз весілля зробили, погуляли там добре,
і я там був, вино пив, по вусах текло, а в рот не попало.
Пожили скільки, а потім Бова Королевич
говорить:
— Ну, тепер я піду розквитаюся з своїм
батьком другим, спитаю його, за що він мого батька вбив. Спитаю свою маму, де ж
мій тато, а потім знов приїду сюди.
Сів Бова Королевич на коня і поїхав до
своєї мами в гості. Тільки приїхав, зараз князя Додона (так, як тому й снилося)
зарубав. Хотів і свою маму вбити, та вона впала на коліна, плакала й просилась.
Передала мати йому все царство. Заволодів
Бова і тим і тим царством, царствує собі, живе-поживає і добра наживає.
Немає коментарів:
Дописати коментар