Одного разу поклала собі ворона на дереві
гніздо і нанесла яєць. А у тім дереві, у споді у корінню, мала і гадина гніздо.
Але ворона висиділа молоді і ходила шукати молодим поживлення. Далеко літала і
збирала, що могла, аби погодувати діти. Приходить она одного дня до гнізда,
дивиться — бракує одного вороняти. Що би се було? Но дуже їй жаль було за
дитинов, але що мала робити? Другого дня забракло знов одного вороняти. І так
за тиждень не стало і одної дитини. Дуже лементувала ворона, що якийсь злодій
так виїв її діти, що она не виділа, але не могла на то ніц порадити. Но мусіла
она наново нестися і сидіти.
Висиділа она знов молоді, пішла їм шукати
поживи. Приходить — знов бракує... І так раз по раз пропадало по вороняті, що
лишилося лиш одно. Але як мало пропасти посліднє, то ворона зловила злодія.
Сіла она собі на друге дерево і дивиться, хто буде іти до гнізда, та й
побачила, що та гадина, що мала гніздо у корінню, вилізла на дерево і з'їла її
дитину.
Думала ворона і гадала, а трудно було того
злодія вигнати. Але видів то Лис і зараз їй порадив: «Тут,— каже,— зараз прийде
князівська дочка купатися до ріки, і як буде з себе одежу здоймати, то буде
мати на шиї злотний ланцюжок. Ти коби-с тот ланцюжок озьмила у дзьоб і занесла
до тої нори гадячої, то буде добре».
І так ворона зробила. Але слуги уздріли,
що ворона ухопила ланцюжок, і надзирці, надзирці та й дивляться. А ворона
спустилася до гадячої нори і там упустила ланцюжок, а сама відлетіла на друге
дерево і дивиться з вершка, що то з того буде. Слуги надійшли до того дерева до
коріння і дивляться у нору, а там ланцюжок блищить си. Але що трудно було його
дістати, то мусіли копати і добули при тій нагоді і гадину та й її убили.
Так-то ворона позбулася свого тяжкого
ворога і уже собі дальше мешкала у своїм гнізді спокійно.
Немає коментарів:
Дописати коментар