Сидить дядько на пеньку і їсть хліб. Іде
ведмідь і питається:
— Дядьку, що ти їси?
— Хліб,— каже дядько.
— Дай-но я попробую.
Дав дядько йому кусок хліба, ведмідь
покуштував і питає:
— А з чого ж той хліб робиться?
Дядько й став розказувать:
— Треба спочатку поле добре виорать і на
зиму посіять зерна. Воно перезимує, весною проросте, а потім виколоситься,
достигне, і треба буде вижати, в копи поскладати, додому звезти, змолотити,
прочистити, поїхать до млина і змолоти. І буде тоді мука. А муку замісити,
затопити в печі і пекти хліб.
Вислухав теє все ведмідь, почухав потилицю
та й каже.
— О, то мені треба довго чекати. — Подумав
трохи, а потім знов і каже до дядька:
— Давай ми обоє посіємо...
— А як будемо збирати?
— Що тобі, а що мені.
Дядько й каже:
— Мені вершки, а тобі корішки. Чи згодний?
— Добре,— згодився ведмідь.
От посіяли вони зерно, виростили і зібрали
врожай. Забрав дядько собі вершки, а ведмедев
оддав корішки — солому. Побачив ведмідь,
що його обдурено, та й каже.
— Е, я так не хочу. Сіймо щось друге.
Чоловік радить:
— Посіємо ріпу... Вже тобі будуть вершки,
а мені корішки.
Згодився ведмідь.
Настала пора збирати урожай. Забрав дядько
собі ріпу — корішки, а ведмедеві дає вершки — листя.
Бачить ведмідь, що його знов обдурено,
махнув спересердя лапою і поплівся до лісу.
З тих пір ведмідь ніколи вже не встрявав у
спілку з дядьком.
Немає коментарів:
Дописати коментар