Було в чоловіка три сини: два розумних, а
третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки
розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа,
так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало
смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо,
а то щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурного біса де дінемо з ступою?
Іван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба
та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершок дуба і
сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і
ступу держить.
От ідуть розбійники з своїх промислів та й
стали ночувать під тим дубом. Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані
куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, побрали ложки та тільки що
стали їсти та все студять, бо дуже гарячий був, а Іван як пустить ступу та
прямо в казан. Кип'ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як
посхвачувалися та й ну тікать у ліс, забули й товар, котрий награбили в
крамарів.
Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
Брати позлазили, забрали увесь товар, коні
і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну
грать. А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й
танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювать: і вовки, і зайці, і лисиці й
ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали
і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювать, та ні, не
вдержаться.
Уморився Іван, ліг відпочивать. Трохи
оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли
на базар продавать хто паляниці, хто
крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли
всі танцювать. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам
як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі
танцювать: хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без
спідниці. Пішов увесь город перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто,
що було живе, пустилося танцювати.
Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу
найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в
робітники.
— Добре,— каже Іван.
— А що ти візьмеш у год?
— Та я не дорого візьму: п'ять
карбованців.
— Як так, то й так,— каже піп.
Найняв він робітника та на другий день і
послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокос, а сам виліз на стіг і сидить,
а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли
зараз і пішли танцювать. Танцюють і танцюють, уже воли чисто поперепадались.
Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смичуть
гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спать. На другий день погнав
оп'ять волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювать.
Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться
піп на худобу та й каже:
— Де він їх у чорта пасеш, що вони такі
худі та голодні?
От він вирішив самому піти і подивитися,
де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі
слідом за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і вигляда, що Іван буде робить.
А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і
всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по
ньому плигать, як почав, та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та
бороду чисто вискуб терном.
Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб
робітник перестав грати. А той грає собі і не чує. А далі зирк у терен, коли
піп плига як оглашенний, він тоді й годі грать. Піп вискочив та й дав тягу
додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди
його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло
видно, і давай на нього тюкать. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та
як гайнув по городах бур'янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та
давай його цькувать собаками. Прибіг піп додому увесь в реп'яхах. Попадя не
впізнала та з переляку і каже робітникам:
— Біжіть вигоніть з двору скаженого
чоловіка.
Ті побігли з дрючками, аж він до них
забалакав. Тоді робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді
розказувать про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
Увечері пригнав Іван волів, загнав у
загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
— Ану лишень, Іване, заграй попаді
коротенької пісні.
А сам узяв та й прив'язав себе до стовпа,
котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати.
Попадя вмостилася на лаві, щоб послухать, як він грає, та як схопиться з лави і
давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в
чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигать. А піп
державсь, державсь руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі
канат ослаб і давай тоді піп стрибать кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав
та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
Іван перестав грать, сховав у пазуху свою
дудку та тоді й пішов спать. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженем завтра, а то він
зовсім замучить і нас і наших волів.
Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп
казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти,
то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з
попадею позамучуєтесь, танцюючи.
Піп поскріб потилицю, бачить, що
треба-таки платить, вийняв з гаманця гроші і віддав
Іванові.
Іван заграв на прощання однієї, поки піп з
попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу
блукати.
Немає коментарів:
Дописати коментар