Жили дід і баба. І був у
них цап і баран. Стали вони старі, і дід з бабою стали вже їх вигонить. Вони
пожурилися, пошили собі торбину, узяли туди харчів і пішли плачучи.
Ідуть-ідуть собі, коли
лежить вовча голова. Вони забрали і вкинули в торбину. Ідуть далі, коли вовки
кашу варять. Вони підійшли до них, сказали
— Добрий день!
А у них із торбини
виглядала вовча голова. І вовки полякалися. І тоді один вовк і каже:
— Я піду по воду.
Та як пішов, то й не
прийшов. А другий каже:
— Я піду по дрова.
Та як пішов, то й не
прийшов. А цап та козел доварили кашу, наїлись і пішли собі.
І настала ніч. Вони
дійшли до дуба і полізли на дуб: козел перший, а цап нижче був. Козлу щось
приснилося, і він упав на цапа. Вони як злякались і дуже бігли. А тоді вони
зупинились і добігли до села, знайшли собі хату пусту і спали собі.
І жили вони, поживали і
горенька не знали.
Немає коментарів:
Дописати коментар