Багацький син дуже бідив у свого
тата-багача, бо дуже багато роботи йому було. І забрали його в армію. Служив
він у армії і теж бідив. А одного разу сказав він собі: — Аби я так тяжко не
бідив, то візьму собі таку жінку, щоб не мала нічого, лиш сорочку на собі. Бо
мені багатства великого не треба.
Відслужив він армію та й іде
додому. Ішов пішки. Перейшов одне село з краю в край — ніхто на ніч не бере. І
зайшов у ліс. А в лісі була хатина і в ній старий чоловік. Запустікав він, щоб
той чоловік пустив його до хати. Чоловік заледве пустив його. І сказав:
— Я не приймаю нікого, бо я сплю
самий.
— Та ж у вас три ліжка. Хіба ви
самі на трьох ліжках спите?
— Я сплю на трьох ліжках. А
солдат каже:
— То я буду спати на
королівському місці, на землі. Каже дідо:
— Я лежу на тих ліжках і приділюю
талан тим людям, що народжуються на світ. Як на файнім ліжку лежу, то людина,
яка народилася в ту хвилю, файний талан буде мати.
Солдат питає:
— А мої жінці який талан?
— А ти ж говорив, що маєш узяти
таку жінку, що лиш сорочка буде на тілі. У твої жінки добрий талан. Оце її
широке ліжко.
Солдат переспав у того діда і йде
додому. Доходить до свого села. А в його селі в крайній хаті жив циган-коваль.
А в того коваля було три дівки. Зайшов солдат до тої хати.
— Подай, дівко, води.
Дівка подає йому води, а він не
так воду п’є, як на дівку дивиться. Напився, подякував дівці, подав горня і пішов
додому. Прийшов, а там пригісне роблять, втішилися, що син прийшов з війська. І
кажуть:
— Ми для тебе дівку викохали. Тут
у сусідстві. Така багачка, як ти. А він каже:
— Я не хочу її, бо в неї ноги
грузькі. Я возьму в цигана дочку лиш в одній сорочці, а цю не хочу.
— Як ти так зробиш, — кажуть
вони, — то ти не наш син, а ми — не твої родичі.
І пішов він до цигана-коваля в
старости. Засватав дівчину й жениться. Оженився, і тато з мамою вигнали його з
жінкою з хати. Він каже жінці:
— Я піду на роботу в ліс. А жінка
каже:
— Ти слухай мене, то все буде
добре. Не йди нікуди. Підемо на трете село. Там є дідич, у него велике
багатство. Ти будеш фурманом, а я — кухаркою на кухни.
Так вони й зробили.
Тато з мамою постарілися, а вони
служать у того пана. А за яких штири роки той пан умер і лишив свою господарку
на цих людей, бо дітей не мав.
А тато з мамою лагодяться йти на
той бік. І посилають слугу за сином, аби прийшов, бо вони будуть умирати.
Сказав слуга:
— Аби-сте прийшли в суботу.
Просили тато й мама. Сказали вони слузі, що прийдуть. Каже він жінці:
— Бери куферок з грішми.
Господарство лишимо на слуг, а гроші можуть забрати.
Взяли вони куферок з грішми і
поїхали до його батьків. Приїхали, а тато сказав:
— Я просив вас до себе, бо ми з
матір’ю будемо скоро вмирати. Я хочу лишити своє господарство тому, хто три
рази застелить стіл грішми, від краю до краю.
Із тих людей, що були на
празнику, ніхто не зголосився, що має такі гроші. А син каже:
— А мені, тату, можна стелити?
— Можна. Як маєш гроші, то й
стели.
Подала йому жінка куферок, він
виймає гроші і стелить. Застелив раз. Питає:
— Добре, тату?
— Добре, сину.
Стелить другий раз. І стелить
третій раз.
— Добре?
— Добре, — кажуть тато й мама.
А він каже їм:
— Ви мене відреклися, бо я не
хотів багатства. А мені його й не треба. Беріть собі ці гроші, а я йду на своє
господарство. Ви будете на своєму, а я на своєму.
Та й пішов.
Немає коментарів:
Дописати коментар