Жив собі в одному селі
багатий Марко. Одного дня зібрав він багатий обід. Бог і Святий Петро
перетворилися старцями і пішли до нього на обід. Він їх закрив у комору і
нічого не дав їсти.
Тільки за ними закрилися
двері, бог дихнув і зразу з’явилися стіл і ослінець. На столі святі книжки
лежать і свічки горять. А мала Маркова дочка бігає та й підглядає у щілину. От
до бога прилітає Ангел і каже:
— Боже, родилося в вівці
ягнятко. Яке буде його прожитіє?
— З’їсть його вовк, —
мовив бог.
Вскорості прилітає другий
Ангел.
— Боже, родився хлопчик.
Яке буде його воспитання? — запитав Ангел.
— Хлопець посяде
хазяйство багатого Марка, — промовив бог.
Розійшлися Маркові гості,
а дівчина й каже батькові:
— Оті люди, що були
закриті в комірчині читали книги, був накритий стіл і горіли свічки. А до них
прилітали Анголи і казали, що родилося ягня. А бідняк сказав, що його з’їсть
вовк. — А ще, — мовила дочка, — народився хлопчик, який посяде багатство
багатого Марка.
Пішов Марко в кошару, а
там справді в ягниці народилося ягня. Він взяв те ягня, зарізав і поставив на
вікно, щоб прохололо. А тут де не візьмись біг вовк, схопив ягня і втік у ліс.
Тоді Марко поїхав шукати
хлопчика. Знайшов і купив собі. Вивіз його в поле і кинув у сніг. Та й поскакав
додому. А бог все це бачив. Дихнув на те місце і сніг враз розтанув. Навколо
хлопчика зацвіли квіти, літають метелики. Їдуть два купці, бачать кругом сніг,
а одна латка чорніє. Вони під’їхали ближче. Бачать, а там лежить хлоп’я і
ручками махає. Один із купців забрав хлопчика, виростив.
Ось виповнилося вже
юнакові сімнадцять років. А до тих купців завітав багатий Марко. Купець кликав
хлопця Найдьон. Марко і питає купця, що чого вони його так назвали. Купці і
розповіли, як знайшли хлопця. Марко зрозумів, що це той хлопець, якого він
викинув у сніг.
От він просить у купця
дозволити хлопцеві віднести листа його дружині.
— Хай несе, — погодився купець.
— Неси, тільки чужим не
давай нікому, — наказав багатий Марко.
А в листі він написав
дружині: «До мого приїзду щоб ти цього хлопця із світу зжила».
Найдьон іде і зустрілися
йому по дорозі бог і святий Петро.
— Куди ти йдеш? —
питається бог у хлопця.
— Несу листа жінці
багатого Марка, — відповів Найдьон.
— Давай прочитаємо, що
він пише жінці? — просить бог.
— Мені приказано нікому в
руки письмо не давать, — відповів хлопець.
— А ти й не давай, ми з
твоїх рук почитаємо. — умовляє святий
Петро.
І таки умовили. Прочитали
і бог дмухнув на напис. А той перетворився на написане: «Поки я приїду,
повінчай нашу дочку з цим хлопцем». І справді, поки Марко приїхав, жінка і
свайбу справила. А Марко з люті лопнув. Так хлопець став хазяїном.
От і справились слова, сказані
багато років Маркові богом. І стали вони жить-поживать і добро наживать.
Ось вам казка, а мені
бубликів в’язка. Казці кінець, а хто слухав — молодець.
Немає коментарів:
Дописати коментар