Жила собі бабця Литвинка.
Була вона доброю повитухою, зі всіх навколишніх сіл до неї зверталися за
допомогою.
Одного разу вночі почула
бабця стукіт копит, іржання коней. Дивиться у вікно — а там розкішна карета,
трійкою коней породистих запряжена. Вийшов із карети молодий і дуже гарний пан,
постукав у вікно. Одягнулась бабця, стала у дверях:
— Чого хотіли, паночку?
— Просив би вас моїй
жінці помогти.
— То ви б могли доктора
взяти.
— А я вас, бабцю, прошу,
їдьте зо мною.
Бабця Литвинка ніколи
нікому не відмовляла. Сіла вперше в житті у карету і поїхали, а куди, того вона
чогось ніяк не могла зрозуміти. От стоїть дуже гарний палац. Зайшла у палац, а
там у багатій світлиці молода пані, гарна-гарна, тільки змучена і дуже бліда.
Заспокоїла її бабця
Литвинка, а незабаром уже вповивала маленького хорошого хлопчика і давала
молодій пані заспокійливого чаю. А та попросила бабцю нагнутися нижче до неї і
прошептала:
— Мій чоловік спитає, чим
розплатитися; не беріть ні золота, ні срібла, а гаряче вугілля із каміна. Він
приїде до вас на другу ніч, а потім на третю. Не спішіть, вдягайте все на себе
навиворіт і дочекайтеся співу перших півнів.
Здивувалася бабця. А пан
їй дякує за жінку і сина, а потім питає:
— Чим вам заплатити? Ось
золото, ось срібло, ось вугілля з каміну.
— Я, паночку, візьму
вугілля.
Потемнів на виду пан, та
насипав бабці повен фартух гарячого вугілля і повіз її у кареті додому. Довго
їхали, аж тут заспівали перші півні. Десь пропали карета, коні і пан, а бабця
стоїть на горі біля свого села, і в неї повен фартух золота.
На другу ніч бабця знову
почула стукіт коней, іржання коней. У вікно постукав той самий пан. Бабця вже
здогадалася, що то був сам нечистий, він шкодував за золотом і хотів його
повернути:
— Бабусю! Де ви?
Виходьте! — гукав пан.
Йду, йду, паночку, тільки
вдягнуся, — відказувала Литвинка і починала вдягатися дуже помалу і навиворіт,
як радила молода панна.
— Скоріше! — гукав пан.
Зараз, зараз іду! —
відказувала бабця і молилася богу
Запіяли півні — пан із
каретою та кіньми щезли. На третю ніч пан приїхав знов. Він дуже просив вийти,
дуже сердився, а бабця Литвинка вдягала все навиворіт і говорила:
— Я вже скоро, от тільки
вдягнуся, паночку, почекайте.
Зі співом перших півнів
пан щез, тепер уже назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар