Жили собі на світі двоє
діток, хлопчик Петрик і дівчинка Наталочка. Ходили діти в одну школу, навчалися
в одному класі. Дівчинка була вихованою і добре навчалась, а хлопчик завжди
пустував і не любив книжки.
Одного разу пішли діти в
ліс по гриби. Сталося так, що вони заблудились у лісі в різних місцях. Діти
гукали своїх батьків, але все було марно, ніхто з батьків не відгукувався.
Тут Петрик і Наталочка
почули голос одне одного і зустрілися. Вони міркували, як їм вибратися з лісу.
Але в лісі були такі закони, що вибратися міг тільки той, хто знав слова
ввічливості.
Діти блукали по лісі і
побачили хатку, а в тій хатці жила бабуся Ввічливість. Діти просили бабусю
показати їм дорогу до виходу з лісу. Але бабуся сказала, що з лісу може вийти
тільки той, хто знає слова ввічливості.
Наталочка дуже зраділа,
бо вона знала таких слів дуже багато, а Петрик дуже засмутився, бо він таких
слів ніколи не вживав. Дівчинка була розумною і мала добре серце, вона ніколи
не кидала нікого в біді. Наталочка навчила Петрика слів чарівних, і діти разом
попросили бабусю:
— Вельмишановна
бабусенько, ми вас дуже просимо, будь ласка, покажіть нам дорогу до виходу з
лісу.
Бабуся Ввічливість
показала дітям дорогу, ще й гостинців дала, грибів та ягід. Діти повернулися
додому, де їх чекали батьки.
Після походу в ліс Петрик
став добре навчатися і завжди говорив: «вибачайте», «будь ласка», «дуже прошу»,
«дякую». Батьки хлопчика дуже раділи такій зміні. Вони не розуміли, що сталося
в лісі, а Наталочка мовчала і тільки посміхалася.
Бабуся Ввічливість живе й
досі в лісі і помагає всім, хто потребує допомоги, але тільки за однієї умови.
Якої саме, думаю ви вже здогадалися.
Немає коментарів:
Дописати коментар