Жила старенька бабуся.
Була вона одинока і не мала діточок. От навесні вона посадила город. Втомилася,
іде та й просить смерті:
— Де та смерть ходить, що
мене не забирає?
А смерть і каже:
— Я тут, бабусю!
Злякалася баба, вже не
хоче вмирати. Та й каже:
— Та я ж город посадила,
треба обробляти його та збирати урожай. А то поморозить мороз.
Смерть каже:
— Добре, я підожду.
Баба восени зібрала з
огорода урожай і думає, що смерть скоро прийде. Вона ввійшла в хату,
розчесалася, зав’язала бантик і побігла в садок з паличкою. Прибігає, а там
дітки саме сідають їсти. Вона сіла на стільчик і також отримала обід. А смерть
з-за плеча:
— Бабусю, що ти робиш?
— Ням-ням!- відповідає
та.
— Ну, мнямнякай та йдемо
птрю-птрю!
Клас!!!!!
ВідповістиВидалити