В одного багатого пана
було два наймити. Робили вони, як воли, а їли хліб сухий та воду. А хазяїн ще й
лається:
— Що вам ще треба? Я сам,
не ївши лягаю!
Та наймити помітили, що
як тільки вони лягали спати, хазяїн уставав та сито вечеряв. А пан той був дуже
богомільний. От і порадилися наймити однієї ночі провчити багатія.
Тільки-но полягали спати,
ще й не поснули, а хазяїн устав та наминає, аж чавка. А в кутку цебро стояло,
де картопля товклася свиням і товкачка здорова.
Устав тихо один із
наймитів, узяв товкачку та як упече пана по голові, так той і полетів під стіл.
А наймит швидко товкачку в цебро, ліг і лежить. А пан такий крик зняв.
Засвітили світло, звели хазяїна, а він ледве на ногах тримається.
— Що та як? — питають
наймити.
Пан і каже.
— Це ви певно їли, — каже
один наймит.
— А хіба що? — пита пан.
— А ви хіба не знаєте, що
в потемку їсти не можна. Ото потемок і почастував вас.
Відтоді багатій перестав
їсти сам і сідав тільки з усіма. А наймитам їду покращив.
Немає коментарів:
Дописати коментар