Жила на світі бабка. Була
вона вдовою і жила дуже бідно. Мала тільки одну курочку й козу. Настала весна,
баба взяла рискаль і пішла копати грядку. Так копала, так обробляла — земля як
пух стала. А під вечір посадила розсаду капусти. І капуста гарна-прегарна
вдалася.
І побачила баба, що
капусту почало щось підпасати. Бабка всю вину склала на кізоньку.
— Ех ти, клята коза, ти
мені спасла капусту, іди геть з двору!
І набила козу патиком, і
вигнала. Заплакала коза, сльозами вмилася і плачучи побігла до лісу. Спочатку
перейшла вона через річку, потому через кладочку, через ярочок. І лягла в лісі
під ліщиною. І гірко плакала, плакала, і вчув цей плач зайчик-побігайчик, який
біг шукати собі їжі. Приходить зайчик до кізоньки та й каже:
— Кізонько моя мила, чого
ти плачеш? А кізонька каже:
— Зайчику маленький, як
мені не плакати, коли бабка мене вигнала? Каже, що я капусту під’їдала, а я ж
її зовсім не їла.
— А хочеш, кізонько, я
тобі допоможу?
— Хочу, зайчику, хочу,
допоможи мені.
Побіг зайчик наперед,
кізонька за ним. Прибіг зайчик у капусту і почав її гризти. Побачила баба, що
хтось уже знов їсть капусту, і подумала, що це її коза. Приходить вона ближче,
хтіла вдарити злодія, а зайчик як налякався, як підскочив. У баби зі страху
мало серце не розірвалося.
А кізонька прийшла і каже
бабі:
— Бачите, то ж не я
капусту їла, а ви мене так сварили.
І почала дуже плакати.
Пожаліла баба кізоньку, почала її гладити, винесла їй їсти. І до цих пір баба з
кізонькою живуть-поживають і молочко попивають.
Немає коментарів:
Дописати коментар