Українська казка «Бабина кізонька»

Жила на світі бабка. Була вона вдовою і жила дуже бідно. Мала тільки одну курочку й козу. Настала весна, баба взяла рискаль і пішла копати грядку. Так копала, так обробляла — земля як пух стала. А під вечір посадила розсаду капусти. І капуста гарна-прегарна вдалася.
І побачила баба, що капусту почало щось підпасати. Бабка всю вину склала на кізоньку.


— Ех ти, клята коза, ти мені спасла капусту, іди геть з двору!
І набила козу патиком, і вигнала. Заплакала коза, сльозами вмилася і плачучи побігла до лісу. Спочатку перейшла вона через річку, потому через кладочку, через ярочок. І лягла в лісі під ліщиною. І гірко плакала, плакала, і вчув цей плач зайчик-побігайчик, який біг шукати собі їжі. Приходить зайчик до кізоньки та й каже:
— Кізонько моя мила, чого ти плачеш? А кізонька каже:
— Зайчику маленький, як мені не плакати, коли бабка мене вигнала? Каже, що я капусту під’їдала, а я ж її зовсім не їла.
— А хочеш, кізонько, я тобі допоможу?
— Хочу, зайчику, хочу, допоможи мені.
Побіг зайчик наперед, кізонька за ним. Прибіг зайчик у капусту і почав її гризти. Побачила баба, що хтось уже знов їсть капусту, і подумала, що це її коза. Приходить вона ближче, хтіла вдарити злодія, а зайчик як налякався, як підскочив. У баби зі страху мало серце не розірвалося.
А кізонька прийшла і каже бабі:
— Бачите, то ж не я капусту їла, а ви мене так сварили.

І почала дуже плакати. Пожаліла баба кізоньку, почала її гладити, винесла їй їсти. І до цих пір баба з кізонькою живуть-поживають і молочко попивають.

Немає коментарів:

Дописати коментар