Діло було колись, як ще люди не велись. Бог глинки
накопав і холоші підкачав. Потім формочку зробив, чоловіка зліпив. Зліпив ноги,
зліпив руки, далі бог набрався муки. Прилетіла іще й муха:
— Приколи ще ніс і вуха.
Ніс і вуха приколов, задумався і змолов:
— Дірочок — хоч грай у дами, нехай буде це Адамом.
Спить Адам, ноги задер, поки бог ребро оддер. Положив
ребро на лист, а Сіркові це й уміст. Схватив ребро та й у ліс. Бог довго стояв,
кричав, пару з дерева качав. Добра пара, хоч і з древа. Нехай буде оце Єва!
Пішла Єва в сад гулять, та якось на древо глядь. Кругом
древа обвив змій та й говорить слово їй:
— Ех яблучко, молодице, нехай буде це кислиця.
Єва яблучко вкусила і Адамові струсила. Їсть Адам, пузо
в’яже. Та тихенько Єві каже:
— А ти, Єва, чого гола?
— А ти, Адаме?
Побалакали, змоглися та й листячком покрилися. А бог ходе
все садами та гукає все:
— Адаме!
Адам довго мовчав, а потом і закричав. Бог прийшов, їх
під листячком найшов:
— Ах, ви свині, а не люди, що ж із вами далі буде? Як ти,
Єва, вміла красти — будеш увесь вік на Адама прясти. А ти, Адам, вмів брати —
будеш увесь вік на Єву землю орати.
І випхнув бог людей із раю. А я свій розказ закінчую.
Немає коментарів:
Дописати коментар