Українська казка «А хто хазяїн»


Сварить жінка чоловіка, а той тільки плечима здвигує та слухається її настанов. Набридло синові бачити і чути, як мати батьком керує та й питається:
— Батьку, а чому ви матір в усьому слухаєте? От як у мене буде жінка так я їй що скажу, те вона й робитиме.
— Е, ні синку, — говорить батько, — се воно не так просто. Яким гарним хазяїн буде, та все одно жінку слухає.


— А моя жінка буде слухати тільки мене, бо того не може бути, щоб, бувши чоловіком, жінці потакать.
— То, сину, я тебе переконаю. Іди в сарай та злови там сто гусок та одного гусака. А я волів запряжу.
Пішов батько на вулицю волів запрягать. Одного худого та рогатого, а другого гарного та з надбитим рогом. Поскладали вони мішки з гусьми на воза та й поїхали.
— Батьку, — питає син, — а чого ж тільки одного гусака взяли?
— А тому синку, в якому дворі хазяїном буде чоловік, будемо давати гусака, а в якому жінка — гуску.
Під’їжджають вони до першого двору. Виходить з нього чоловік. Батько й питається його:
— А хто хазяїн цього двору?
Чоловік у відповідь:
— Як хто? Я хазяїн!
Син батькові ззаду:
— Я ж тобі говорив, що треба бути хазяїном, а ти все матері потакаєш.
— Почекай сину, — відповів батько, — то як ти хазяїн, вибирай вола. Якого візьмеш? Худого та рогатого, чи без рога та гарного?
Стояв чоловік, думав, думав:
— Ну що, давай без рога.
Тут з хати як вискочить жінка, як почне лементувати:
— Ах ти ж пес не прив’язаний! Ах ти ж такий-сякий! Куди ж годний віл безрогий? Людям на сміх, чи що? Бери рогатого. Відгодуємо та й очі цілі будуть. Не повиштрикують люди пальцями.
— Ех, — говорить чоловік, — давай рогатого.
— То на тобі гуску — відповів батько.
І поїхав далі. Під’їжджає до наступної господи й питається у чоловіка, що у дворі працював:
— А хто тут хазяїн?
— Я хазяїн, — відповів чоловік.
— Як ти, — говорить батько, — то вибирай вола! Якого візьмеш? Худого та рогатого, чи безрогого та гарного?
Став чоловік та й думає. Як тут до нього жінка вийшла. Чоловік відповідає:
— Давай рогатого.
А жінка до чоловіка:
— Івасику, орлику. Ми ж з тобою чотирнадцять років живемо душа в душу, я ж тобі й галушки, і вареники, й пиріжечки, та все що забажаєш. Та тільки кращого тобі хочу. То, як твоя ласка, послухай зараз моєї поради, візьми безрогого вола. Він же і здоровий, і справний, і до роботи буде пригожий. А рогатого з рік треба буде годувати, щоб працювати став.
— Твоя правда — говорить чоловік, — давай безрогого.
— Як так, то на тобі гуску.
Об’їздили син із батьком не одне село і не один хутір. І залишились у них одна гуска та гусак. Якось під’їжджають до такої великої та гарної господи, де жив тесляр дядько Петро.
— Оце вже справжній хазяїн, — говорить син, — прийдеться тобі батьку вже й гусака віддавати.
Батько засміявся й гукає:
— Хто тут хазяїн?
З подвір’я вийшов гарний високий чоловік та й говорить:
— Ну я хазяїн, то що?
— Коли ти хазяїн, то вибирай вола? Худого та рогатого, чи безрогого та гарного.
— Ґм-м, — буркнув дядько Петро, — давай безрогого.
Тут рипнули двері хати, по подвір’ю пройшла жінка, і зайшла назад. Чоловік подивився у двір і говорить:
— Ні, давай краще рогатого.
А батько йому дав гуску, та й поїхали додому.
— Ну що сину, — питається батько, — зрозумів хто в сім’ї хазяїн?

Немає коментарів:

Дописати коментар