Жила бідна стара. Сім років мріяла вона поїсти сочевичної
юшки, але їй усе не вдавалося. Роздобуде сочевицю, немає в неї цибулі,
роздобуде цибулю, немає в неї олії, роздобуде олію, немає води, пересох у спеку
ближній струмок. Недаром говорять: «Задумав бідняк зіграти весілля, та музиків
ніде не знайде».
Але ось вона всім запаслася. Насипала в глиняний глечик
сочевиці і пішла до струмка помити її. А в той час до берега під’їхав молодий
королевич, щоб напоїти свого коня. Побачив кінь глечик із сочевицею, злякався,
заіржав і не став зі струмка пити. Розсердився королевич, пхнув ногою глечик, і
сочевиця посипалась в воду.
Не стерпіла бідолашна стара й закричала:
— Ось який ти недобрий! Так знай же: як я мріяла сім
років поїсти сочевичної юшки, так і ти будеш сім років шукати Анфісу з золотими
довгими косами.
А королевич саме надумав женитися, та не було до душі
нареченої. Скочив він тут на коня й помчався шукати Анфісу з золотими волоссям,
довгими косами. Але кругом йому відповідали, що й не чули, й не бачили такої
дівчини.
Одного разу приїхав королевич в глухе-преглухе село, що
стояло на краю світа, й питає:
— Чи не тут живе Анфіса з золотим волоссям, довгими
косами?
І раптом почув у відповідь:
— Тут вона живе. Он у тому будинку.
Під’їхав королевич, дивиться, вікно високо, а дверей
немає. Як потрапити до будинку? Побачив він недалеко високу сосну і забрався по
ній. Раптом бачить, іде відьма.
— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляни у
вікно. Де твоя краса, довга коса?
Показалась у вікні дівчина краси незвичайної; довгу свою
золоту косу звісила, й забралася по ній відьма в будинок. Поїла, попила й знову
спустилася вниз.
Як тільки вона зникла, зліз королевич з сосни, підійшов
до вікна й став кликати:
— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляну у вікно.
Де твоя краса, довга коса?
Почула Анфіса, підійшла до віконця, косу спустила, і
королевич забрався по ній в будинок. Сподобалася йому дівчина, і вирішив він
назвати її своєю дружиною. А вона говорить:
— Я не проти. Але тобі треба заховатися. А то повернеться
моя мачуха і з’їсть тебе.
Загорнула Анфіса королевича в ковдру й закрила у великій
скрині. Потім прибрала в будинку, підлогу вимила, щоб людським духом не пахло.
Коли стало смеркатися, повернулася мачуха й стала
принюхуватися.
— Щось, — говорить, — людським духом пахне!
А падчерка їй відповідає:
— Ти, мабуть, серед людей була, от тобі і здається.
На світанку пішла відьма, а Анфіса відчинила скриню й
випустила королевича. Стали вони думати та гадати, як їм утекти від відьми. У
будинку і стільці, і стіл, і ложки — усе вміло говорити. І для того, щоб Анфісу
з королевичем ніхто не видав, вони всім зв’язали роти й скоріше пішли геть.
Тільки вони зникли, як з’явилася стара відьма і стала кричати:
— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляни у
віконце. Де твоя краса, довга коса?
Ніхто їй не відповів. Набридло відьмі чекати, випустила
вона свої довгі кігті й видряпалася по стіні в будинок.
А в будинку тиша: роти ж зав’язані. Тільки про ступку
забула Анфіса. Відкрила ступка рот і говорить:
— З’явився вчора сюди королевич, а сьогодні втекла з ним
разом і Анфіса.
Розлютилася відьма. Кинулася до конюшні, де стояла
ведмедиха, осідлала її і в погоню. Скакала, скакала вона, майже наздогнала
втікачів.
Бачить королевич, що справи кепські, спіймав молодого
оленя, який пасся поблизу, скочив на нього, посадив попереду себе Анфісу, й
понеслися вони щодуху.
Догнала їх відьма, учепилася оленю за хвіст, але він
залишився в неї в руках, а олень помчався далі. Згадала тут Анфіса, що в неї з
собою є гребінь, і кинула його за спину. Відразу ж виріс ззаду цілий ліс з
колючих кущів. Довго продиралася через нього відьма на ведмедиці, подерлася
вся. Але все ж таки вибралася на узлісся й пустилася що було сили. Ось-ось
знову наздожене втікачку з королевичем.
Побачила Анфіса, що мачуха близько, кинула позад себе
рушник — розлилося широке море. І довелося відьмі на човні переправлятися через
нього. Раптом піднялася буря, перекинула човен і потонула відьма разом зі своєю
ведмедихою.
А королевич з Анфісою благополучно добралися до свого
дому. Згуляли вони веселе весілля й стали жити-поживати і добра наживати.
Немає коментарів:
Дописати коментар