Азербайджанська казка «Бідняк Гамід і змій»

Жив колись бідняк Гамід. Було в нього шестеро дітей, одне одного менше. Ходив Гамід у ліс, рубав дрова, продавав на базарі — перебивався з води на хліб.

Якось зібрався Гамід у ліс: встав удосвіта, вмився джерельною водою, взяв кусень хліба, поцілував дітей і пішов. Довго йшов чи недовго, а забрів у гущавину. Коли бачить — у лісі вогнище палає, на вогнищі скринька лежить, і хтось із неї волає:

—      Ой-ой, рятуйте! Визволіть мене із біди!

Бідняк Гамід був добрий чоловік. Кинувся він у вогонь, вихопив скриньку. Та тільки-но відчинив ту скриньку, як з неї виповз змій, обвився Гамідові круг шиї й засичав:

—      Ужалю! Ужалю! Не врятуєшся від мене!

Став його благати Гамід:

—      Братику змію! Будь справедливий, змилуйся. Я ж тебе від смерті порятував, добро тобі зробив. Хай ти за добро добром не плати, а хоч живого пусти. Не шкода тобі мене, пожалій хоч моїх діточок дрібних, сиріток нещасних.

—      І не проси! — сичить змій. — І даремно за добро добра просиш. Чи ти не знаєш, що в нашому зміїному роду ніколи так не віддячують? А коли не чув, то знай, що за добро ми не робимо нікому добра!

Бідний Гамід не знав, що йому й чинити, та й каже:

—      Братику змію, хай буде що буде, та попитаймо трьох перших зустрічних, хай вони нас розсудять. Коли твоя правда і за добро не діждешся добра, ти мене вжалиш; коли ж за добро віддячують добром, доведеться тобі мене відпустити.

Пристав на таку думку змій. Узяв Гамід скриньку, та так, не випускаючи її з рук, із змієм на шиї, вирушив у дорогу. Довго ішов чи недовго, коли зустрічає пугача.

—      Доброго здоров’я, братику пугач! Ось не біжи, вислухай нас і розсуди, на чиєму боці правда.

Розповів Гамід, як він змія від смерті врятував і як змій його за це вжалити хотів. Послухав його пугач та й каже:

—      І слухати не хочу про добро. На ваш людський рід я вже давно зло маю. Самі собі житло будуєте, а мене із старих руїн женете, не даєте віку дожити. Е, ні, за добро не треба платити добром. Мені тебе не шкода. Гей, братику змію, мерщій у жаль його!

А Гамід і каже змієві:

—      Стривай, братику, стривай! Як ми з тобою домовлялися? Трьох запитати... Може, скажуть правду ті двоє.

Знову Гамід пішов правду шукати. Довго він ішов, поки на дорозі зустрів вовка.

—      Вовчику-куме! Цей змій у вогні горів, я порятував його, а він тепер хоче мене вжалити. Як нам бути?

Вовк так і завив:

—      У-у! Та, звісно, правда на боці змія. Хто-хто, а я добре знаю вашу людську вдачу. Ви паршивої вівці не дасте з отари взяти. Та цур тобі! Чого захотів — щоб йому платили добром за добро?!

—      Братику змію! — став благати Гамід. — Може, третій нас по правді розсудить, пошукаймо третього, побачимо, що вже він скаже!

Біжить Гамід по горах — летить, як вітер, біжить Гамід по долинах — немов з гори потік. Біжить Гамід то вгору, то вниз, і раптом назустріч йому старий лис.

—      Доброго здоров’я, дідусю лис! Ось ми і зустрілися нарешті з тобою.

—      Доброго здоров’ячка, дядьку Гамід, коли правду кажеш. Куди це ти йдеш? Чи далеко братика змія на собі несеш? Чи таку дружбу завели, що ви як нерозлийвода?

—      Та яка там, дідусю лис, у нас із змієм дружба? Розсудити нас із ним треба. Цей змій у вогні горів, а я його порятував. Ось та скринька, в якій він був. І навіщо я її відчинив?

Не встиг Гамід доказати, як лис розсердився:

—      Та не може цього бути! Чого ти неправду кажеш? Зроду не повірю, щоб такий великий змій та помістився у такій малій скриньці. Не знаю, яку ви суперечку затіяли, тільки даремно ти на змія наклеп зводиш.

А змій і каже:

—      Був я в цій скриньці, сидів у ній, тільки вона була замкнена, а старий узяв та й відімкнув її, хоч я його не просив!

—      І ти, змію, брехати мастак! Та в такій скриньці ти ніяк не міг поміститися. Приведіть свідка, я вас помирю.

Розсердився змій:

—      Яких тобі ще свідків треба? Свідок — ось він, скринька, як не віриш, я залізу в скриньку, тоді й побачиш, стане мені місця в ній чи ні!

Опустив Гамід скриньку на землю, уліз змій у неї, згорнувся в клубок... Лис Гамідові оком моргнув — що робити, а той і сам зметикував і замкнув скриньку на замок.

—      Отож, чоловіче,— каже лис,— із злом не жартуй! А добром за добро плати! Добро не лихо, ходить по світу тихо. Хто кому помагає, про це не кожен знає. Я тобі як міг, поміг. Поможи тепер і ти мені. Лисенята мої у лісі гуляли, в капкан попали.

Пішов Гамід услід за лисом, знайшов капкан, випустив лисенят на шию, а ті радіють! Очі блищать, хвостиками метляють. Глянув на Них Гамід, згадав своїх діток і пішов скоріше додому. Хоч повернувся без дров, зате живий і здоровий. Прийшов, розповів дітям про те, як за добро віддячують добром.