Пуганє

За переводом з Чуваської мови, Пуганє означає – лялька. Казка про ляльку та звірят, але в ній приховані навчання молодих людей відносинам. Як поводити себе з людьми читайте в казці "Пугане"

Чуваська казка "Пуганє"

Дія перша

Вона була маленька, як мізинчик, і гарна, наче в казці. В білосніжному платті, в новеньких жовтих личаках. Як іде, - на голові блискуча тух’я видзенькує, личаки на кожному кроці поскрипують.

Якось трапився їй горобець.

- Куди йдеш, пуганє-тус?   - питає (Тус – перекладається як друг).

- Жениха шукаю, - відповідає пуганє.

- Візьми мене за жениха, - каже горобець.

- Узяти можна. Але спершу розкажи про себе, що ти вмієш, як танцюєш, як співаєш.

Почувши це, горобець настовбурчив пір’ячко, підстрибнув. «Чи-лік, чилік», - про цвірінькав.

- А як же ти живеш? - запитала пуганє.

- Зерняток поклюю - і ситий, у соломі погребусь - і радий. А як м’яса захочу - черв’яків шукаю.

Подумала пуганє й каже:

- Ні! Не хочу такого жениха. У тебе й пісня коротка. А як гребтимеш в соломі, можеш моє біле плаття запилити.

Ні слова не відповів на те горобець, тільки пурх і полетів. А пуганє пішла собі далі. Йде, йде, аж назустріч їй ворон.

- Куди йдеш, пуганє-тус? - питає.

- Жениха шукаю.

- Візьми мене за жениха.

- Узяти можна. Але спершу покажи, що ти вмієш, як танцюєш, як співаєш, - каже пуганє.

- Кра-ак! Кра-ак! - закричав ворон. Ото і вся його пісня. - Транк, транк, - підстрибнув, ото й усі його танці.

- А як же ти живеш? - запитала пуганє.

- Де гній є, там і гребусь. Де сміття, - там їсти собі шукаю, - відповідає ворон.

Подумала-подумала пуганє й каже:

- Ні, не хочу такого жениха. І пісня, і танці твої не дуже гарні. До того ж як я в смітті длубатимусь? Геть свої новенькі личаки забрудню.

Вислухав це ворон, сказав «Кра-ак! Кра-ак!» - і полетів геть.

А пуганє пішла далі.

Чуваська казка "Пуганє"

Дія друга

 Йде-йде, аж назустріч шаші (Шаші – перекладається як польова миша ).

- Куди йдеш, пуганє-тус? - питає.

- Жениха шукаю.

- Візьми мене за жениха, - каже шаші.

- Узяти можна. Але що ти вмієш, як танцюєш, яких пісень співаєш?

- Чі-чі, чікі-чікі-чі-і, - заспівав шаші так тоненько, наче на скрипці заграв. А потім так швидко задріботів короткими ніжками, що пуганє здивувалася.

- А як же ти живеш? - запитала вона.

- Питаєш, як живу? То знай: я перший відкриваю засіки, я перший пробую масло з діжок. Словом, одна рука на меду, а друга - на маслі. Що хочеш, те і їж. А сплю в коморі між двома засіками. Побачиш - позаздриш.

Шаші ще довго вихвалявся, а сам усе бороду лівою рукою пригладжував, ніби від цього кращим ставав.

Хоч як перебирала пуганє женихами, а тут не витримала, дала згоду:

- Гаразд, шаші, візьму тебе за жениха.

Побралися за руки і пішли до шаші додому. Треба весілля справити. Шаші запросив усіх своїх друзів і родичів. Кого тут тільки не було! І хом’як, і пацюк, який жив у льоху між бочками з пивом.

Усе, що приготували, шаші й пуганє поставили на стіл.

- Їжте-пийте, дорогі гості, та пам’ятайте весілля в багатого шаші!

Гості пили-їли, веселились. А як заграла музика, - пішли у танець. Танцювали, аж поки не втомилися. Тоді всі попросили:

- Хай пуганє потанцює!

Пуганє встала, повела гордо головою і пішла в танець. Словами не розказати, пером не описати, як вона гарно танцювала! Плавно, наче лебідь, кружляє. Тух’я срібними монетами видзвонює. Усі гості аж повставали та все дивилися на неї. А пуганє що довше танцювала, то вище носа задирала. Ненароком спіткнулась і впала на бочку з пивом. Геть забруднила своє біле плаття. Побігла на річку, щоб випрати його. І на самому березі загрузла. Хоче витягти ногу й не може, все глибше мул її засмоктує. Озирнулась пуганє довкола - може, є хто поблизу, щоб допомогти їй.

Дивиться - а на вербі горобець умостився і, наче нічого й не трапилося, чилік-чилік виспівує собі.

Помітивши свою давню знайому, запитав:

- Що робиш тут, пуганє-тус?

- Ось хотіла своє плаття випрати і загрузла в грязюці. Витягни мене звідси! - просить пуганє.

- Чилік-чилік! Нема дурних. Ти ж погордувала мною, не схотіла за мене заміж піти, - відповів горобець.

Поспівав ще трохи та й полетів на інше місце. Пуганє ледь устигла йому вслід глянути. А сама глибше й глибше грузла в грязюці. Ще раз подивилася навколо - чи не йде хто-небудь мимо, чи не допоможе вибратися. Аж бачить: ворон летить.

- Кра-ак, кра-ак! Що робиш, пуганє-тус? - запитав.

А пуганє борсається в грязюці, мало не плаче.

- Витягни мене звідси! - просить ворона пуганє.

- Ні! Ти ж погордувала мною! - сказав ворон, змахнув крилами й полетів бабратись у гною.

І знову залишилася пуганє одна-однісінька. Навколо - ані душі. Уже по самі груди в болоті зав’язла. Невже ніхто не йтиме мимо? Ані звуку довкола. Напружила пуганє всі сили, спробувала вилізти, але зав’язла ще глибше - по самісіньку шию. Та ось почулися якісь голоси. А то п’яні гості розходилися з весілля додому. Закричала пуганє, кличе на допомогу. Позбігалися гості, схопили пуганє за руки і ну тягти щосили. Та хоч як силкувались, а лише руки їй повідривали. Тоді схопили пуганє за голову, топталися-топталися на місці, тягли-тягли. Аж чуби впріли. Але витягти так і не змогли...