Кокорикок

Удмуртська казка "Кокорикок"

Йде руда лисиця по дорозі, а назустріч їй півень. Та такий красень - хвіст серпом, гребінь пилкою, сорочка на ньому жовта і плетена корзинка під зеленим крилом.

Побачила лисиця півня і подумала: «Ох, з’їла б його зараз, пір’їни не залишила б. Та боюсь, по дорозі люди ходять. Побачать не минути лиха тоді. Заману я його до себе в хату, там з ним без перешкоди розправлюсь».

- Здрастуй, півничку, - каже лисиця солодким голоском. Давно мені хочеться з тобою подружитися. Мене звати Кузь-Биж-Довгий хвіст. А тебе як?

- А мене Кокорикок, - відказує півень.

- Чи далеко ти, друже, зібрався?

- Та ось на базар іду, треба б гороху купити.

- Як ітимеш з базару, то заходь до мене в гості, - запрошує лисиця. - Я тебе на славу пригощу...

- Добре, прийду, - обіцяє півень, а про себе думає: «З тобою дружити - живим не ходити».

- Ну, то я ж тебе чекатиму, - облизалася лисиця. - Ой, як ти звешся? Я вже й забула!

- Давай запишу, щоб пам’ятала. - Підняв півень з дороги вуглинку і написав лисиці на лобі: «Ведмідь».

Пішла лисиця, а півень подивився їй вслід і побіг додому, заким цілий.

Прийшла лисиця додому, сіла на лавці, стала гостя очікувати, у віконце поглядати. Вже й повечоріло, а півня усе нема. Чекала-чекала лиска, так біля віконця й заснула.

Прокинулася вранці голодна та зла-презла.

«Ну, - думає, - обманув мене півень. Тепер я його на шматочки розірву!»

Побігла лисиця півня шукати.

Біжить вона по лісі, а назустріч їй вовк.

- Куди це ти, лиско, зібралася так рано?

- Та ось шукаю обманщика... Тьху, ім’я його забула! Подивись-но, воно в мене на лобі записане.

Глянув вовк, а в лисиці на лобі написано: «Ведмідь».

- А навіщо він тобі? - питає вовк.

- Хочу його на шматочки розірвати.

Злякався вовк. «Ну, якщо вона ведмедя збирається на шматки розірвати, то мене цілком проковтне!» - подумав він та й втік не оглядаючись.

Тут з хащі виліз ведмідь.

- Здоров, лисице. Чого ти піднялася в таку рань?

- Та ось шукаю... Тьху, ім’я його забула! Подивись-но, воно в мене на лобі написане.

Подивився ведмідь, а в лисиці на лобі написано: «Ведмідь», здивувався і питає:

- А нащо він тобі?

- Хочу його на шматочки розірвати, - відказує лиска.

Розсердився ведмідь, заревів, загарчав, ухопив лисицю за довгий хвіст і закинув у кущі.

Вдарилася лисиця в березовий пеньок, ледве на ноги піднялась і зашкандибала до себе додому.

А про півня й думати забула.