Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

 Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

Відчайдушній поступок матері, що прагне захистити своїх дітей. Смікалка, розум та сміливість запорука добробуту у вашій родині. Більший вибір казок дивіться на нашому сайті "Казки народів світу"

Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

Дія перша

Жила собі коза з кучерявими ніжками, і було в неї семеро козенят: Алюль, Булюль, Хіштакі Сарі Танур, Токчапаррак, Мехчапаррак, Болошінак і Тагшінак. Щоранку коза ходила пастись і приносила дітям корм: на ріжках — травичку, в роті — водичку, а у вим’ячку — молочко.

— Мій Алюль, мій Булюль, мій Хіштакі Сарі Танур, мій Токчапаррак, мій Мехчапаррак, мій Болошінак, мій Тагшінак, відчиніть мені двері! — казала вона, повертаючись із паші. — Я принесла вам на ріжках травички, в роті — водички, у вим’ячку — молочка.

Тагшінак, який завжди сидів біля дверей на сторожі, скидав защіпку. Козенята раділи і збігалися до матері: Алюль та Булюль вибігали із своїх куточків, Хіштакі Сарі Танур вистрибував із танура Токчапаррак стрибав з полички, Мехчапаррак — з кілочки а Болошінак — з віконечка.

Козенята обступали матір, і вона годувала їх травичкою, поїла водичкою та молочком.

Якось повз козину хату біг собака і почув, як коза стукала в двері й промовляла:

— Мій Алюль, мій Булюль, мій Хіштакі Сарі Танур, мій Токчапаррак, мій Мехчапаррак, мій Болошінак, мій Тагшінак, відчиніть мені двері! Я принесла вам на ріжках травички, в роті — водички, у вим’ячку — молочка.

Собака бачив, як козенята відчинили козі двері і вона заходила до хати.

Другого дня собака притаївся за хатою і став чекати, коли коза піде пастись. І тільки-но коза відійшла далеченько від хати, як собака підбіг до дверей, постукав лапкою у двері й загавкавши

— Мій Алюль, мій Булюль, мій Хіштакі Сарі Танур, мій Токчапаррак, мій Мехчапаррак, мій Болошінак, мій Тагшінак! Я ваша мати. Відчиніть мені двері, я принесла вам на ріжках водички, в роті травички, у вим’ячку — молочка.

Тагшінак упізнав собаку по голосу й сказав:

— Е, ти не наша мати! Вона щойно пішла пастися і так скори повернутися назад не може. Іди собі геть звідси!

Бачить собака, що йому не обдурити козенят, і побіг до дому.

Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

Дія друга

Недалеко від козиної хати жили вовк та шакал. Вони знали, що в кози є семеро гарненьких гладеньких козенят.

Першим до козиної хати прибіг шакал і постукав у двері. Та  його впізнали по голосу, що це не їхня мати, і не відчинили.

Трохи згодом до дверей підійшов вовк, постукав у двері й ричав:

— Мій Алюль, мій Булюль, мій Хіштакі Сарі Танур, мій Токчапаррак, мій Мехчапаррак, мій Болошінак, мій Тагшінак, я ваша мати. Відчиніть мені двері. Я принесла вам на ріжках травички, в роті — водички, у вим’ячку — молочка.

Е, ти не наша мати! — відповів Тагшінак. — У нашої матері тоненький голос. Іди собі геть, ми не відчинимо тобі дверей.

— Ме-ме! — козиним голосом замекав вовк. — Я ваша мати, Відкрийте мені двері!

— Ану покажи свої ноги! — підбіг до дверей Алюль. І Вовк просунув лапу в щілину під дверима.

Не бреши, ти не наша мати,— замекали Алюль з Булюлем. —  у нашої мами ніжки чорненькі й кучеряві, а в тебе жовті та гладкі. Іди, звідки прийшов, ми не відчинимо тобі дверей!

— О!, мої розумненькі діточки,— вів своєї вовк. — Я на дорозі сіла в глину і замазала ноги. Відчиняйте швиденько, бо трава сохне на моїх ріжках, водичка тече з рота, а молочко — з вим’ячка.

— Коли так, то піди і помий собі ноги, якщо вони стануть такі як у нашої матері, то відчинимо двері,— вистрибнув із тану Хіштакі Сарі Танур.

Пішов вовк до калюжі, намазав грязюкою ноги, розкуйовдив на них шерсть і знову підійшов до дверей.

— Гей, Тагшінак, я помила ноги, тепер відчини мені двері! Бачить Тагшінак, що ноги наче такі, як у його матері, та й відчинив двері.

Вовк забіг до хати, проковтнув Тагшінака і Алюля з Булюлем. Кинувся навкруги — бачить: за тануром притаївся Хіштакі Сарі Мур, на поличці — Токчапаррак, на кілочках — Мехчапаррак, на віконці — Болошінак. Дістав вовк усіх козенят, поїв їх і, сито махаючись, побіг додому.

Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

Дія третя

Ось прийшла додому коза з кучерявими ніжками. Бачить: двері відчинені, а в хаті немає нікого.

Скинула коза з ріжок травичку, вилила воду в макітру, видоїла молоко в глечик та й подалася шукати своїх дітей.

Прийшла до собаки, вискочила на покрівлю і затупала ногами, собака сидів у хаті й пригощав своїх гостей. Раптом покрівля як «хитається, аж земля посипалася на скатерть.

— Хто там лазить по моїй хаті? — здивовано запитав собака. — То тупає ногами і сипле землю в мій плов? Плов став солоним, мої гості осліпли від пилу!

Ще дужче затупала коза ногами і замекала:

— Це я, коза з кучерявими ніжками!

Я, я тупаю своїми ніжками!

Хто з’їв мого Алюля?

Хто з’їв мого Булюля?

Хто з’їв мого Хіштакі Сарі Танура?

Хто з’їв мого Болошінака?

Хто з’їв мого Тагшінака?

Хто з’їв мого Токчапаррака?

Хто з’їв мого Мехчапаррака?

Хто вийде битися з моїми ріжками?

Собака виглянув у вікно й загавкав:

— Чого ти тупаєш своїми ніжками?

Я не їв твого Алюля,

Я не їв твого Булюля,

Я не їв твого Хіштакі Сарі Танура.

Болошінака твого не їв,

Тагшінака твого не їв,

Токчапаррака твого не їв,

Мехчапаррака твого не їв.

І не вийду битися з твоїми ріжками.

Іди до шакала, може, він поїв твоїх козенят.

Пішла коза до шакала, вискочила на покрівлю і затупала ніжками. У шакала теж сиділи гості. Покрівля задвигтіла, земля постилася гостям на голови.

— Хто там лазить по моїй хаті? — сердито вигукнув шакал. Хто тупає ногами і сипле землю в мій плов? Плов став солоним а мої гості осліпли від пилу!

Ще дужче затупала коза і замекала:

— Це я, коза з кучерявими ніжками!

Я, я тупаю своїми ніжками!

Хто з’їв мого Алюля?

Хто з’їв мого Булюля?

Хто з’їв мого Хіштакі Сарі Танура?

Хто з’їв мого Болошінака?

Хто з’їв мого Тагшінака?

Хто з’їв мого Токчапаррака?

Хто з’їв мого Мехчапаррака?

Хто вийде битися з моїми ріжками?

Шакал вийшов з хати і сказав:

— Гей, коза з кучерявими ніжками!

Чого ти тупаєш своїми ніжками?

Я не їв твого Алюля,

Я не їв твого Булюля,

Я не їв твого Хіштакі Сарі Танура.

Болошінака твого не їв,

Тагшінака твого не їв,

Токчапаррака твого не їв,

Мехчапаррака твого не їв. І не вийду з тобою на бій.

Йди до вовка і бийся з ним, якщо тобі хочеться битися! Пішла коза до вовка. Вискочила на покрівлю і затупала ногами. У вовка теж сиділи гості. На голови гостей посипалася земля, розгнівався і закричав:

Хто там лазить по моїй хаті? Хто сипле землю в мій плов? Плов став солоним, а мої гості осліпли від пилу.

—      Це я, коза з кучерявими ніжками!

Я, я тупаю своїми ніжками!

Хто з’їв мого Алюля?

Хто з’їв мого Булюля?

Хто з’їв мого Хіштакі Сарі Танура?

Хто з’їв мого Болошінака?

Хто з’їв мого Тагшінака?

Хто з’їв мого Токчапаррака?

Хто з’їв мого Мехчапаррака?

Хто вийде битися з моїми ріжками?

Вовк вийшов з хати і загрозливо закричав:

— Гей, коза з кучерявими ніжками!

Чого ти тупаєш своїми ніжками?

Я з’їв твого Алюля!

Я з’їв твого Булюля!

Я з’їв твого Хіштакі Сарі Танура.

Болошінака твого я з’їв.

І Тагшінака твого я з’їв,

Токчапаррака твого я з’їв,

І Мехчапаррака твого я з’їв!

Вийду битися з твоїми ріжками!

Йди будемо битися!

Таджитська казка «Коза з кучерявими ніжками»

Дія четверта

Коза вибрала місце бою. Тоді побігла додому, замісила з молоком тісто, напекла коржиків і пішла до коваля. Коваль узяв у кози гарячі смачні коржики і надів їй на роги такі гострі наконечники, що вони могли пробити навіть камінь.

А вовк вистежив, що коза пішла до коваля, і собі тихенько послідом за нею. Біля кузні паслося ковалеве теля. Вовк розірвав його, з’їв нутрощі, взяв у лапи дві ноги і прийшов до коваля.

- Гей, ковалю! Швидше наточи мені зуби, іду битися з козою. Коваль побачив телячі ноги і зрозумів, що зажерливий вовк з’їв його теля. Та ще й, безсовісний, прийшов до господаря з телячими ногами.

«Ну, постривай, зараз я поквитаюся з тобою!» — подумав коваль. Він узяв обценьки, повиривав вовкові усі передні зуби, замість них повставляв бавовняне насіння, а кутні зуби притупив.

Зрадів вовк і побіг на поле бою. Коза була вже там. Вовк мішався та як кинеться до кози. Але всі його передні зуби посипалися на землю, а кутні не заподіяли козі ніякої шкоди.

— А тепер моя черга! — сказала коза, відступила назад, розігналася і своїми гострими, наче алмаз, ріжками розпорола вовче черево.

Мертвий вовк упав на землю.

Алюль, Булюль, Хіштакі Сарі Танур, Токчапаррак, Мехчапаррак, Болошінак і Тагшінак вискочили на волю, побачили свою мати і так пораділи, що й не сказати.

Коза теж зраділа, коли побачила своїх дітей цілими, живими й здоровими, і повела їх додому. І зажили вони, не знаючи горя.