Таджитська казка «Ахмад-сирота»

 На цей раз представляємо до Вашої уваги Таджитську казку «Ахмад-сирота». Кохання молодят не має меж, відданність один одному та момічь небесних сил уьерегли молоду Таджитську сімью від посягань на нечесних людей. Більше казок читайте на сайті "Казки народів світу" або дивітся іх за змістом

Таджитська казка «Ахмад-сирота»

Дія перша

Було чи не було... Жив собі хлопець Ахмад. Коли померли його батьки, Ахмад лишився круглим сиротою і став жити у дядька. А його дядько незабаром продав Ахмада падишаховим радникам у раби і Ахмада призначили конюхом на конюшні падишаха. Ахмад с вставав рано доглядав коней, і вони з кожним днем ставали дужчими і красивішими.

Падишах був задоволіний новим конюхом.

І сам Ахмад ріс, мужнів і незабаром став струнким вродливим юнаком.

Падишах мав дочку, красуню Сохібджамол. Багато юнаків з різних країн засилали до неї сватів; женихи були гарні, один кращим за іншого, і падишах щоразу питав дочку, за кого ж вона хоче вийти заміж.

— Лише за Ахмада! — відповідала Сохібджамол.

— Як? За цього конюха? Ти з глузду з’їхала? Де ти бачила, щоб падишахова дочка вийшла заміж за раба!

— А ти відпусти його на волю! — запропонувала Сохібджамол.

Та падишах і слухати не хотів про такого зятя.

Якось Сохібджамол тайком зустрілася з Ахмадом.

— Я не вийду ні за кого заміж, крім тебе,— сказала вона Ахмадові.

— Що ти кажеш! — злякався хлопець. — Твій батько купив мине, я його раб, і я ніколи не зможу одружитися з тобою. Падишах нізащо не дозволить.

— А я його й слухати не збираюся,— сказала Сохібджамол Ахмадові. — Сьогодні ж уночі приготуй коня і все необхідне в дорогу. Завтра вдосвіта ми втечемо!

— Я ніколи не зроблю цього! Не годиться обдурювати батька відповів Ахмад.

— Я падишахова дочка, і ти повинен виконувати мій наказ! - рішучим тоном мовила дівчина.

Сохібджамол зібрала одежу, наготувала харчів і рано – в раці, коли ще всі спали, зі словами: «Хай буде, що буде»,— і разом із Ахмадом покинула батьків палац.

Вони подолали гору, перетнули широкий степ і щасливі, мов пара голубів, їхали далі: позаду не клубилася дорога і не було погоні.

А падишах, як почув, що його дочка втекла з рабом, розгнівався. Він скликав усіх своїх візирів і попросив у них поради. - Уже нічого не вдієш,— відповіли ті,— тепер вона сама и шукає своєї долі.

Ахмад і Сохібджамол їхали далі.

Таджитськаказка «Ахмад-сирота»

Дія друга

Ось їдуть вони по широкому зеленому пасовиську.

Якби в нас була отара овець, ми пасли б їх на цьому папську,— мріяла Сохібджамол.

Ідуть вони густим чагарником, за яким щільною стіною стоїть високий очерет, і дівчина каже:

— Якби в нас було багато худоби, ми пасли б її в цьому чагарнику.

Ідуть вони полем, на якому водяться перепілки, і Сохібджамол каже:

Якби в нас був мисливський сокіл, він набив би нам перепілок.

А Ахмад мріяв зовсім про інше:

— Якби в нас була пара волів і соха, я орав би оцю землю і сіяв би пшеницю. Потім зжав би пшеницю й намолов борошна.

Нарешті молоді приїхали до одного великого міста і вирішили зупинитися тут. Найняли хатину і стали радитися, як заробляти на життя.

— Я вишиватиму тюбетейки, ти піди на базар і купи мені оксамиту та шовкових ниток! — сказала дружина.

Ахмад купував оксамит і нитки й продавав вишиті дружиною тюбетейки. Та на виручені гроші молодята насилу зводили кінці з цими.

— Піди до падишаха,— сказала чоловікові Сохібджамол,— і просись до нього на роботу, може, ми якось виліземо із злиднів й житимемо в палаці.

— Я не хочу жити в палаці і не піду до падишаха на роботу,— Повів Ахмад.

Та Сохібджамол стояла на своєму, і чоловік усе-таки пішов до падишаха й найнявся.

Так Ахмад з Сохібджамол поселилися в маленькій хатині в паці падишаха. Ахмад був старанним слугою, й падишах полюбив його.

Якось падишах звелів покликати Ахмада. Його не знайшли в палаці, і посланці пішли до Ахмада додому, заглянули у вікно:Ахмад спав, а біля нього сиділа красуня і вишивала тюбетейку. Заповіли про це падишахові.

— Де ж він узяв цю красуню? Я відберу її в Ахмада! — мовив падишах.

— Це дуже просто,— відповів Йому старший візир. — Скажіть, йому що ви захворіли, а табіб* обіцяв вилікувати цей недуг лише яблуками, які мають сім кольорів і сім запахів. Яблука ростуть у саду Ірама, в якому живуть пері**. Той сад стережуть сорок злих кудлатих собак, які рвуть на шматки кожного, хто посміє підійти саду.

* Табіб — лікар, знахар.

** Пері — тут: фантастична красуня, чарівниця, те саме, що фея.

Таджитськаказка «Ахмад-сирота»

Дія третя

Накажіть Ахмадові принести цих яблук. Він піде по них і більше не повернеться сюди. А його жінка стане вашою.

Другого дня Ахмадові сказали:

— Падишах захворів і звелів тобі принести яблук із саду Ірама, які мають сім кольорів і сім запахів. Лише ці яблука вилікують, його.

Сумний повернувся Ахмад до жінки. Він не знав, як виконані це тяжке завдання.

— Ото послухав я тебе і найнявся до падишаха. Тепер на наші голови впала біда. Мабуть, доведеться нам розлучитися,— сказав він жінці.

А Сохібджамол мала подругу — пері й попросила у неї допомоги.

— Не журися,— сказала Сохібджамол чоловікові, вернувшись, від пері,— збирайся в дорогу!

За порадою пері Сохібджамол напекла чоловікові коржів: зав’язала їх у хустку й сказала:

— Іди тією ж дорогою, по якій ми їхали сюди. Там, посіли і густого зеленого чагарнику, росте високе дерево. Залізь на нього і дивись униз. Під тим деревом живе золотава лисиця зі своїми подругами. Всі лисиці вночі сплять, а золотава не спить. Вона сидить під деревом і стереже своїх подруг. Ти вийми із хустки коржі, один сам з’їж, а решту віддай лисиці. Поки вона їстиме їх, розкажи про свою скруту.

Ахмад пішов по тій же дорозі. Підійшов до чагарника, відшукав найвище дерево, видерся на нього і став чекати.

Незабаром одна за одною під дерево почали збігатися лисиці. Всі лисиці лягли спати, а золотава прибігла найостаннішою. Вона притулилась до стовбура і стала стерегти подруг.

Ахмад дістав із хустки коржі, один з’їв сам, а решту кинув лисиці і, поки та їла, розповів їй про свою скруту.

Рано-вранці всі лисиці одна за одною прокидалися й розійшлися по лісу. Під деревом зосталася лише золотава лисиця.

— Злізай з дерева, сідай на мене верхи, — сказала вона Ахмадові,— заплющ очі й не дивись, аж поки я не скажу.

Ахмад зліз з дерева, сів верхи на лисицю і заплющив очі.

— А тепер розплющ очі! — наказала згодом лисиця.

Ахмад розплющив очі й побачив, що вони стоять біля Пирії Ірамового саду.

— Зачекай мене тут, а я піду й відведу од воріт собак. Коли вони поженуться за мною, сміло заходь до саду і рви яблука!

Тільки-но виткнулася лисиця, як усі собаки кинулися за нею.  Ахмад зайшов у сад, зірвав кілька яблук, заховав за пазуху і вибіг до воріт. У ту ж мить прибігла лисиця. Ахмад швиденько сів на неї й заплющив очі.

Коли лисиця дозволила йому розплющити очі, Ахмад побачив що вони знову стоять у тім чагарнику під великим деревом.

Таджитськаказка «Ахмад-сирота»

Дія четверта

На другий день Ахмад прийшов до падишахового палацу, й доповів, що приніс яблука із саду Ірама.

— Що мені з ним робити, адже він повернувся живий? — сказав падишах своєму візирові.

— Тепер ви, пресвітлий падишах,— повчав його візир,— накажіть йому принести в левовій шкурі молока левиці. Цього завдання він ніколи не виконає.

— Візир сказав Ахмадові, що яблука з саду Ірама не допомогли падишахові і він велить роздобути і принести в левовій шкурі молока левиці.

Засмучений повернувся Ахмад додому. Сохібджамол, вислухавши чоловіка, пішла порадитися з пері й потому сказала:

— Пам’ятаєш, коли ми їхали сюди, то бачили очеретяні зарості. В них живе одна стара хвора левиця. Сорок її дітей полюють і годують свою матір. Ця левиця лежить, мов гора, і не рухається. Одна передня лапа її приросла до землі й обросла очеретом, допоможеш їй відірвати од землі лапу, і левиця виконає будь-які бажання.

Сохібджамол приготувала чоловікові все необхідне в дорогу, незабаром Ахмад дістався до очеретяних заростів і побачив там цю левицю.

— Салам, царице левів! — привітав її Ахмад.

— Салам,— відповіла левиця,— дуже добре, що ти ввічливо привітався зі мною, а то я всіх нечемних людей одразу ж роздираю на шматки.

Ахмад розпитав левицю про її життя та здоров’я й запропонував свою допомогу.

— Що ти кажеш! Сорок моїх дітей не змогли нічого вдіяти, а ти готів не зможеш допомогти мені! — вигукнула вона.

— Я зумію відірвати твою лапу від землі, тільки лежи спокійно, не ворушись! — сказав Ахмад.

І левиця погодилась. Ахмад гострим мечем вирубав навколо лапи зарості, міцно схопився руками за лапу, щосили смикнув і відірвав від землі.

Левиця радо звелася на ноги і потім сказала Ахмадові:

— Зараз прибіжать мої діти і, не розібравшись, можуть пошматати тебе. Вирий яму і заховайся в ній, а я ляжу зверху на ямі з крию тебе.

Так і вчинили.

Незабаром по одному стали збігатися леви. Вони зачули людський дух, сердито вищирили зуби.

— Вгамуйтеся, діти! — мовила левиця. — Дивіться, цей чоловік вилікував мене.

Тут вона встала, і леви побачили Ахмада.

— За те, що він вилікував вашу матір, ви повинні виконати будь-яке його бажання.

Ахмад виліз із ями і сказав:

— Падишах наказав мені дістати і принести йому в шкурі лева молока левиці.

— Діти, йдіть з цим чоловіком он до тієї гори. Там побачите мертвого лева. А трохи далі лежить левиця. В неї недавно народилося маля. Допоможіть цьому чоловікові зідрати шкуру з мертвого лева і надоїти в неї молока левиці.

Леви виконали материн наказ. Потім левиця звеліла своїм дітям відвезти Ахмада додому.

Леви підхопили Ахмада і миттю доставили його до падишахового палацу.

Таджитськаказка «Ахмад-сирота»

Дія п’ята

Побачивши сорок грізних левів, уся падишахова сторожа і воїни перелякались і пустилися навтікача.

— Ой, падишах,— кричав візир,— повернувся Ахмад з сороки грізними левами і приніс вам молока левиці в шкурі лева.

—  Невже? — злякано вигукнув падишах.

Тут він побачив шкуру лева, наповнену молоком левиці, і задумався над тим, як же спекатися від цього спритного слуги. На виручку йому знову прийшов візир. Він порадив спалити Ахмада на вогнищі.

— Піди на той світ,— наказав він Ахмадові, — зустрінься із падишаховими батьками і попроси в них ліків для їхнього хворого сина. Це останній спосіб, щоб вилікувати падишаха!

— Не хотів же я служити падишахові,— говорив у розпачі Ахмад своїй жінці. — А тепер уже мені доведеться розпрощатись із білим світом і вирушити на той світ!

Сохібджамол побігла до пері.

— Не хвилюйся,— заспокоїла її пері. — Я вирятую твого чоловіка з будь-якої скрути!

На другий день падишах наказав принести сорок в’язанок дров, скласти їх в купу і облити жиром. Поверх дров поклали сорок кругів макухи, а ще поверх постелили ковдри й посадили на них Ахмада.

Наказ падишаха було виконано. Дрова зайнялися, полум’я загоріло високо вгору.

В цей час до Ахмада підлетіла пері, вихопила його з воїнів і понесла додому.

Дрова з макухою та ковдрами згоріли дотла, а на їхньому місці лишилася тільки невеличка купа попелу. А вранці падишахові доповіли, що Ахмад повернувся з того світу й передає йому привіт від батьків. Падишах з візиром побачили Ахмада й не вірили своїм очам.

— Ну, розповідай, як живуть мої батьки на тому світі,— спитав падишах.

— Живуть дуже добре, передають вам привіт. А ще веліли сказати, що наготували вам ліків від усіх недугів. Тільки просили щоб ви самі прийшли до них по ті ліки.

— А як же мені попасти на той світ? — запитав падишах.

— Так, як і я,— відповів Ахмад. — Як тільки полум’я розгорілося, я з вогнем та димом полетів на небо й опинився на тому світі.

—  Візире! — закричав падишах. — Готуйте дрова. Я теж бажаю піти на той світ і побачити своїх батьків.

Знову склали велику купу дров, а падишаха посадили на ковдри. Усі падишахові родичі та візири і собі забажали опинитись на тому світі й побачитися зі своєю ріднею. Вони видерлися та й сіли кружком довкола свого падишаха, дрова густо полили жиром і підпалили з чотирьох боків. Вогонь охопив усю купу, а полум’я палахкотіло аж до неба, довго чекали падишаха в палаці, а його все не було та й не було. Мабуть, йому дуже сподобалось на тому світі, і він не схотів повертатися до свого палацу.

Ахмад не чекав, поки падишах повернеться з того світу, в той же день він разом з Сохібджамол покинули падишахів палац и уїхали далеко в гори. Там, над річкою, поставили собі маленьку хатку і зажили тихо й щасливо.