"Сизоперець-мудрець" Узбецька народна казка

"Сизоперець-мудрець"

Узбецька народна казка

Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець» розповідає, як затоваришували зовсім різни тварин, символізуючи різні характери незнайомих один одному людей. Спільні інтересі об’єднують.

 Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець»  

Дія перша

За давніх-прадавніх часів жив собі  мисливець . Одного ранку вийшов він у поле, розкинув тенета, а сам причаївся поблизу. Незабаром прилетіла зграя  голубів ; посідали птахи на гілках чинари та все вниз поглядають як би його зеренця подзьобати. І був серед них старий розумний  голуб  на ймення  Сизоперець . Зрозумівши намір своїх друзів, він їх попередив - Не смійте додолу злітати, бо там на вас тенета наготували, усі в пастку втрапите.

Не послухали  голуби   Сизоперця , один по одному спустилися на землю й заходилися щось там визбирувати. Пожадливість взяла гору, й вони не зогледілись, як опинились у  мисливській   пастці.  Сизоперець  не міг покинути друзів у біді, він також злетів додолу й приєднався до них. Тої ж миті  мисливець  смикнув за мотузку, і  голуби  забилися в тенетах.

Поглянувши з докором на своїх друзів,  Сизоперець  мовив:

—    Є в мене для вас ще одна порада, як хочете почути, скажу. Може, порятуємося.

—    Кажи, кажи — загомоніли  голуби ,— ми не зважали на твої слова, от і вскочили у біду.

А тепер, що порадиш, усе зробимо.

—    Ну, то слухайте уважно,— мовив  Сизоперець . — На мій знак усі разом змахнімо крилами й підлетімо вгору. Тільки так можна вислизнути з рук  мисливця .

Вдарили  голуби  крилами, підлетіли вгору, кинувся  мисливець  за сіткою, а  голуби  ген-ген високо залетіли, вже й не видно їх стало.

 Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець»
Дія друга

Летить  Сизоперець  та й думає, як їм позбутися сітки. Думав, думав, нараз згадав про мишеня, свого давнього вірного приятеля, і спрямував до нього зграю. Довго летіли  голуби  понад безводною пустелею, а тоді ще над горами і, нарешті, підлетіли до нори, де жило маленьке мишеня.  Сизоперець  гукнув свого приятеля, і мишеня обережно визирнуло з нірки, але побачивши приятеля, заквапилось до нього. На прохання  Сизоперця , мишеня спритно попереточувало мотузки і визволило з тенет цілу  голубину  зграю. А тоді знайшло для них гарну місцинку, всадовило гостей у затінку, принесло їм зеренця та іншого частування.  Сизоперець  і мишеня сіли рядком і стали гомоніти про життя-буття та про всякі пригоди, що сталися з ними останнім часом.

А треба сказати, що, крім мисливця, незвичайну пригоду  голубиної  зграї бачила  ворона . Вона сиділа на тій самій чинарі, що й  голуби . Коли зграя знялася вгору разом із сіткою й полетіла,  ворона  подумала «Ці  голуби , хоч куди залетять, завжди вміють собі харч знайти. Полечу і я за ними». Змахнула  ворона  крилами й подалася слідом за  голубами . Те, що вона побачила біля мишачої нірки, здивувало її ще більше «Оце дружба,— подумала  ворона  — Треба й мені заприятелювати з мишеням».

 Ворона  не стала заважати розмові друзів, а коли вони набалакалися й розійшлися відпочити, підлетіла до нірки і гукнула мишеня. Визирнуло мишеня з нірки — а біля входу  ворона , мов гора, стоїть. Обережно мишеня привіталося люб’язно, але з нори не вилізло

— Доброго здоров’я, сестричко!

Привіталась і  ворона  та й каже:

—    Ви знаєте, я оце ні з ким ніколи не дружила, ціле життя самотою жила, і немає в мене ані родичів, ані близької, відданої істоти усі мене цураються, всі од мене сахаються. І так мені обридла самотність, так сточила душу, що я оце думала-думала та й вирішила з вами заприятелювати. Вірнішого друга, я знаю, ніде мені не знайти. Алє чи смію я сподіватися на вашу ласку і, — Так-так,— озвалося мишеня — Любо все це чути. Але ж ви і маєте звичку полювати на мишей, як же мені повірити в щирість ваших слів

 — Правду кажете, любий друже, так воно й було. Варто мені побачити десь на землі мишеня, я каменем падаю на нього... Але дружба, виявляється, гарна річ, і відтепер я вам ніколи ніякої шкоди не заподію.

Отак присяглася  ворона , і мишеня, повіривши тим словам, вибігло із нірки. Вони потисли одне одному лапки на дружбу, і мишеня кинулося частувати гостю всім, що мало.

 Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець» 

 Дія третя

Одного разу  ворона  запросила мишеня до себе в гостину покапати сад, в якому жила. Спершу вона мала намір принести свого приятеля в дзьобі, але побоялася, що так буде йому незручно. Нарешті друзі домовилися, що  ворона  під час мандрівки обережно триматиме мишеня лапками.

Так вони й зробили. І незабаром прилетіли до чудового саду, що и ньому росли дерева всіх порід, які тільки знає світ. Найрозмаїтіші квіти розсівали довкола неземні пахощі, обертаючи сад на суцільний квітник. Дзюркотіли струмки з чистою, прозорою, мов скло, водою. Яблука й груші самі падали з гілок під ноги друзям.

 Ворона  на славу частувала свого приятеля. А потім щаслива господиня і вдоволене мишеня пішли прогулятися садом. Побачила їх  черепаха , що так само жила в тім саду. Побачила, і заздрісно їй стало. Виповзла  черепаха  з кущів проти друзів, привіталася до них люб’язно. Поцікавилась їхнім здоров’ям, самопочуттям, а тоді не втерпіла і спитала, як це вони так щиро подружилися.  Ворона  розповіла черепасі пригоду з  голубиною  зграєю, розповіла, як мишеня рятувало друзів.

 Черепаха  ще дужче здивувалася. Ну де ще можна побачити таку дружбу, таку приязнь! І  черепаха  присяглася, що й вона буде їм вірним другом.

Там, де кінчався сад, бовванів високий пагорб, а на його зеленому схилі щодня паслася  сарна . Побачивши, як мирно-любо походжають садом  ворона , мишеня та  черепаха ,  сарна  й собі приступила до них. Друзі радо її привітали, а  ворона  запросила до дастурхану. Посиділи, погомоніли між частуванням, ну й, певна річ,  сарна  також поцікавилась, як це заприятелювали такі не схожі одне на одне істоти.

 Ворона  й  сарні  розповіла про події, що передували їхній зустрічі. Вислухавши розповідь,  сарна  сказала, що й вона хотіла б пристати до такого шановного товариства. Друзі радо привітали її і пішли неквапом по стежці, розпитуючи  сарну  про те та інше і виявляючи до неї щиру пошану.

Під час розмови мишеня згадало про  голубів .

—    Такий у нас радісний день,— сказала  ворона ,— треба було б і їх запросити до себе.

Вона попрохала мишеня написати листа  Сизоперцеві . Щойно лист був готовий, його прив’язали вороні до ноги, побажали щасливої путі, і  ворона  полетіла.

Незабаром вона повернулася разом з  голубиною  зграєю. До пізнього вечора гуляли й розважалися друзі в саду, гомоніли одне з одним і всі разом, і нікому не хотілося розлучатися.

 Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець»

Дія четверта

Минуло кілька днів. Одного разу  сарна  подалася на свої улюблені луки. Довго вона там гуляла, напасаючись. Вже зайшов вечір, а сарни не було, і друзі стали непокоїтися. В тривозі перебули вони ніч. А вранці  Сизоперець  каже вороні:

—    Треба йти на розшуки, чи не сталося з нею якої біди

І рушили вони шукати  сарну , але її ніде й сліду не було.  Голуби  й  ворона  потомилися, літаючи, з розпачу не знали, що діяти. Аж тут, перелітаючи якийсь видолинок,  ворона  побачила бідолашну  сарну . Виявляється, вона попала ногою в пастку, наготовану мисливцем.

 Ворона  заквапилася до друзів, щоб разом порятувати  сарну .

Засмучені друзі зраділи, що  сарна  жива, і стали радитись, як визволити приятельку. А мудрий  Сизоперець  попрохав уваги й мовив:

— Вороно, бери в свої лапи мишеня і неси чимшвидше до бідолашної  сарни .

Усі відразу збагнули, що саме це й треба було робити.  Ворона  взяла обережно мишеня і полетіла.

 Сизоперець  намірився летіти слідом, але його затримала  черепаха  вона теж хотіла рятувати  сарну , та не знала, куди повзти. Хоч  Сизоперець  переконував черепаху нікуди не йти, вона не послухалась. Тоді  голуб   полетів доганяти  ворону .

А тим часом  ворона  занесла мишеня у видолинок до  сарни . Мишеня негайно заходилося перегризати мотуззя. Аж тут надлетів і  Сизоперець . Уважно роздивившись, він сказав:

— Друже, ти не намагайся переточити всі мотузки, кілька ниток залиш. Бо  мисливець , побачивши велику шкоду, зрозуміє, що це ми винні, і схоче помститись. А ми зробимо інакше хай  сарна  ніби лишається в пастці, та як  мисливець  надійде ближче, вона шарпнеться, розірве решту ниток і втече.

Мишеня так і зробило,  ворона  понесла його додому. За нею полетів і  Сизоперець . А тим часом з’явився  мисливець . Побачивши пірну, що ніби борсалася в пастці, він кинувся до неї.  Сарна  щосили шарпнулася, мотуззя тріснуло, і вона стрілою помчала геть з видолинка.  Мисливець  дуже засмутився і, зібравши розірвану пастку, вже хотів іти, але тут у видолинок наспіла  черепаха . Розлючений  мисливець  схопив її і кинув у торбу.

 Узбецька народна казка «Сизоперець-мудрець»  

Дія п’ята

Скоро  сарна  прибігла в сад, друзі полегшено зітхнули, але тої ж Миті хтось помітив, що немає  черепахи .

—    Я ж їй казав, щоб вона нікуди з саду не вилазила. А вона таки не послухала мене,— мовив  Сизоперець ,— Знову тобі,  вороно , доведеться летіти на розвідку.

 Ворона  прилетіла у видолинок саме тоді, коли  мисливець , піднявши  черепаху , вкинув її-у торбу. Повернувшись до саду,  ворона  розповіла друзям усе, що бачила, і  Сизоперець  порадив, що робити.

 Ворона  з мишеням знову полетіла навздогін за  мисливцем . Вони мали стежити за кожним його кроком і не прогавити зручної хвилини. Тим часом  сарна  вибігла проти мисливця і стала ніби тікати від нього, удаючи, що накульгує.  Мисливець , побачивши  сарну , страшенно зрадів.

«Ага! — подумав він — Це вона, мабуть, пошкодила собі ногу, коли видиралася з пастки. Ну, начувайся!».

 Мисливець  погнався за  сарною , а та, накульгуючи, тікала й тікала від нього. Врешті-решт засапаний  мисливець  зняв з плеча торбу, кинув її додолу і ще прудкіше побіг за  сарною . У цю ж мить до торби підлетіла  ворона  з мишеням. Мишеня проточило торбу, і  черепаха , опинившись на волі, залізла під величезну брилу, що лежала неподалеку. А  ворона , схопивши мишеня, віднесла його до саду. Тим часом  Сизоперець  пролетів над  сарною  і гукнув їй «Усе гаразд. Тікай!»  Сарни  не стало, мов і не було. А за кілька хвилин вона й  Сизоперець  були вже в саду серед вірних друзів. Радощам не було краю, бо всі остаточно збагнули, що вірна дружба дорожча від усіх скарбні світу.