Казка «Жучок». Таджицьке народне сказання.

Жучок

Казка розповідає наскільки можуть бути вірними друзі, навіть різного походження. Так головний герой Мишеня відмовився від спілкування із своіми сородичями мишами заради віроної дружби із жучком. І так рекомендуємо прочитати цю казку своїм любим діткам.

Таджицька народна казка «Жучок»

 Дія перша

Було чи не було... Жив собі жучок. Жив він у своїй хатці — щілині в старій стіні. З раннього ранку до пізнього вечора сидів самотньо жучок у себе вдома й нудьгував. «Доки сидіти в самотині? — якось сказав сам собі жучок. - Краще піду та пошукаю собі друга, будемо разом з ним жити. Ото і стане мені веселіше». З цими думками жучок виповз із своєї хатки й поліз по камінцях і груддях, по травах та чагарниках шукати собі вірного друга. Невдовзі назустріч йому вистрибнула жаба.

— Гей, жучок, куди це ти мандруєш? — заквакала вона.

—  Скучно мені самому сидіти вдома,— відповів жучок,— ото і шукаю собі друга.

— Слухай, жучок, нумо разом дружити! — запропонувала жаба. - Зі мною тобі ніколи не буде скучно. Як заведу я своєї жаб’ячої пісні, гарну казку і казки, де й подінеться твоя журба!

— Гаразд, я згоден! Але спершу скажи мені: що ти зробиш зі мною, якщо, бува, коли-небудь розгніваєшся на мене? — запитав жучок.

—  О, коли я розсерджусь,— сказала жаба, витріщивши очі,— схоплю тебе за ноги і втоплю у воді.

— Нікому лиха не роблю я й такої кари не стерплю,— проспівав жучок і поповз собі далі.

Повзе собі та й повзе, коли це назустріч йому вибіг їжак.

— Гей, жучок, куди це ти прямуєш? — спитав він.

— Скучно мені самому,— відповів жучок. - Ото йду шукати собі вірного друга.

— Будь моїм другом,— запропонував їжак. - Я оберігатиму тебе від усякого лиха, розповідатиму тобі цікаву казку і казки.

— Та я не проти,— відповів жучок,— але спершу скажи мені що ти зробиш зі мною, якщо, може, коли розсердишся на мене?

— О, тоді я поколю тебе своїми голками,— наїжився їжачок.

— Нікому лиха не роблю я й такої кари не стерплю,— проспівав жучок і пішов своєю дорогою. Знову продирався він через каміння та груддя, через трави та чагарники. Нарешті побачив якусь хатинку.

— Гей, жучок, чого ти так задумався і куди йдеш? — закричало мишеня, визираючи із-за дверей.

Мишеня

— Не можу я більше жити самотнім,— відповів жучок,— тай шукаю собі вірного друга. Вдвох веселіше буде жити.

— А я теж шукаю собі вірного друга. Знаєш що? Давай будимо вдвох дружити,— запропонувало мишеня. - Ти будеш в хаті підмітати, їсти варити, а я носитиму здобич. Так і заживемо собі в мирі та злагоді.

— Я згоден,— відповів жучок,— але якщо ти коли-небудь чогось розсердишся, то що тоді зробиш зі мною?

— А що я можу тобі зробити? — усміхнулося мишеня. - Та хай як я розсерджуся, то тільки торкну тебе хвостиком і годі.

— Вдачу твою до своєї рівняю, другом твоїм стати бажаю,— радісно заспівав жучок.

Мишеня з пошаною привело жучка до своєї хати, і стали вони разом жити й дружити.

Читати другу частину казки "Жучок"