Таджицька казка «Відважна дівчина»

Було чи не було... В давню давнину в одному місті жив старий чоловік. Було в нього три дочки, а сина - жодного.

Весь час старий мріяв мати сина. Ось захворіли в нього очі, і осліп.

Табіби лікували його, та вилікувати не змогли.

Не бачив старий ні білого дня, ні своїх дітей, ні друзів, ні товаришів. Тяжко зажурився той чоловік, став слабим і немічним, якось приїжджий розповів старому, що в одному далекому місті знахар. А в його саду росте рослина, що з її листя табіб готує , які вилікують будь-яку хворобу очей.

Почувши це, старий тяжко зітхнув і сказав:

-   Якби в мене був син, то він неодмінно поїхав би в те місто, “із би мені ліки з тієї трави, і я знову став би видющим. Старша дочка почула ці слова, схопилася з місця і почала про-

батька:

Татусю, дозвольте мені поїхати по ті ліки!

-   Ох, доню,- відповідає старий,- не дівоче це діло, ти тільки ємно намучишся.

Та дівчина стояла на своєму і доти просила та благала батька пустити її, поки він згодився.

Дівчина переодяглася в чоловічу одежу, осідлала коня, набра- їсти і рушила в дорогу.

Дні й ночі їхала дівчина і раптом на перехресті доріг побачила леньку дерев’яну хатку.

«Мабуть, там є хто-небудь, зайду та розпитаю дорогу»,- подула дівчина, злізла з коня і постукала в двері.

-   Хто там? - долинув з хати жіночий голос.- Я лежу хвора е можу встати, сам заходь!

Дівчина зайшла до хати, привіталась і побачила, що спрпммі в хаті лежить стара хвора бабуся.

-   Що з вами, матусю? - запитала її дівчина.

-   Ой, синку,- відповіла та,- краще не питай, уже давно опій лежу я хвора, і немає в мене нікого, хто б доглянув мене.

Дівчина погодувала бабусю їжею, що взяла собі на дорщ \ старій трохи полегшало, і вона запитала:

-   Синку, звідки ти приїхав і куди прямуєш?

-   Я приїхав із далекого краю,- відповіла дівчина,- у мит батька захворіли очі, і він осліп. Я їду шукати для нього ліки.

-   Ох, синку,- сказала стара,- відмовся від свого намір\ Багато хоробрих людей ходило шукати ці ліки, та нікому з них ми пощастило, і всі вони загинули. Неможливо дістати ті ліки, кр.іщи вертайся додому!

Послухала дівчина стару й повернулася додому. Батько зрл/ііи поверненню дочки і сказав:

-   Доню моя, я радий, що ти вернулася жива та здорова.

Дівчина розповіла батькові та сестрам про свою зустріч з сіна

рою бабусею і що вона їй сказала.

Середня дочка не надала особливого значення словам с ип. і старшої сестри, встала зі свого місця й сказала батькові:

-   Татусю, дозвольте мені поїхати по ті ліки, я неодміннії знайду їх.

-   Як привезла їх твоя старша сестра, так і ти привезеш! відповів старий.- Не їдь, а то загинеш марно!

Але й ця дочка стояла на своєму і все просила дозволу. НаринУ ті вблагала батька відпустити її. Переодягнувшись у чолоні'іуі одежу, осідлавши коня, дівчина вирушила в дорогу. їхала н<>н<и їхала і через кілька днів теж дісталася до тієї дерев’яної хатки, мнЯ стояла на перехресті доріг. Прив’язала коня до дерева, що рік її біля хати, і постукала в двері.

-   Хто там? Я лежу хвора, не можу встати, сам заходь, ш| чувся з хати жіночий голос.

Дівчина зайшла до хати, привіталась і, сівши біля поршй стала бабусю розпитувати про її здоров’я.

-   Ой, синку, краще не питай! - відповіла стара.- Вже ДІІІІІІІ я отак лежу хвора, і немає в мене нікого, хто доглянув би мені

Дівчина погодувала бабусю їжею, що приготувала собі на дорш й старій трохи полегшало, і вона почала розпитувати дівчину, змінні вона та куди йде. А вислухавши дівчину, сказала:

-   Ох, синку, відмовся від свого наміру, багато хоробрих лн> іні ходило шукати ті ліки, та нікому з них не пощастило, і всі Н"м| загинули марно.

І стара розповіла дівчині багато страшного про той край, н іИ лежав її шлях. Середня дочка теж злякалась і повернулася м дому. Дома вона розповіла про все батькові та сестрам. Омі""> тяжко зітхнув і сказав:

-   О горе тому, в кого немає сина!

Ці слова дуже вразили найменшу дочку.

ругого дня вона підійшла до батька й почала благати:

Гатусю, дозвольте мені поїхати, може, я дістану ті ліки! Люба доню,- відповів батько,- твої сестри не змогли при- ліків, ти теж поїдеш і вернешся ні з чим. Залишайся вдома, рбуйся даремно.

й найменша дочка все благала батька, і той, нарешті, дав ід, Дівчина швиденько одяглася в чоловічу одежу, набрала І поїхала.

нла вона, їхала і через кілька днів та ночей приїхала до де- иої хатки тієї хворої бабусі. Прив’язала коня до дерева і пола в двері.

Хто там? Хто б ти не був, заходь сам! Я хвора, не можу під- я з місця.

Інчина зайшла в хату і ввічливо привіталася до старої. Потім лл по воду, вмила стару й гостинно почала частувати бабусю “ЯСНОЮ їжею.

А ти, синку, звідки приїхав і куди йдеш? - зворушена при- тю дівчини, лагідно запитала стара.

Я їду з далекого краю по ліки від сліпоти, мра зітхнула й гірко сказала:

Ох, безглуздий юначе, хіба ти не знаєш, скільки хоробрих й проїхало цим шляхом, та ніхто з них не повернувся живим! г молодий, і це діло тобі не до снаги! Або залишайся жити Не, або повертайся додому!

й дівчина не злякалася слів старої і сміливо відповіла:

О матусю! Чоловікові не личить бути боягузом, а нездолан- Труднощів немає! Я не відмовлюсь од свого наміру, хоч би що "ою трапилось!

дівчина встала, збираючись у дорогу.

Синку,- сказала стара,- видно, тебе не відмовити, ти дуже рий і зі своєї дороги не звернеш. Тож слухай мене. Подо- Твоя буде важка й небезпечна. Але якщо ти виконаєш усе, Я тобі скажу, ти досягнеш своєї мети. Табіб не дасть тобі рма тих ліків, натомість він попросить насіння дерева, яке „ в страхітливого дева. Плоди його мають цілющі властивості Іковують від будь-якої хвороби. Коли прийдеш до його житла, іцо-небудь добре всім його тваринам і слугам. Потім якось ірайся дістати у дева плоди того дерева й тікай. А якщо дев міться за тобою, візьми оце дзеркало, гребінець та брусок, дев доганятиме тебе, кинеш що-небудь із цих предметів через , це заступить йому дорогу. Ну, тепер іди, щасливої тобі дороги! Іичина забрала дзеркало, гребінець та брусок, подякувала їй і вирушила далі.

‘*рез декілька днів та ночей дівчина дісталася до житла стра- ріого дева. Вона відразу помітила, що ворота в фортеці напів- Мопані й брудні. Дівчина швиденько полагодила їх і вимила. ІМ увійшла в двір і побачила: з одного боку прив’язано багато- й(п величезних собак, а з другого боку - табун коней. Біля лежать кістки, а біля собак - сіно. Дівчина взяла кістки

й кинула їх собакам, а сіно- коням. Пішла далі, бачить: у |>       и

ченому танурі служниці випікають деву коржі й ліплять ті кпрЛ голими руками. Руки в служниць геть обпечені.

Дівчина привіталася до служниць, розпитала про їхнє ж и ці потім кожній з них пошила нарукавники для випічки коржів. < ці ниці взяли нарукавники і дуже зраділи, що не так пече в руки, а шин

з  них запитала:

-   Гей, вродливий юначе, чого ти сюди прийшов?

Дівчина розповіла, чого вона прийшла до дева.

-   Це дуже тяжко,- сказали служниці,- дев держить те нт ІЯ ня в торбиночці, а коли лягає спати, то кладе її собі під гімни Нелегко взяти те насіння. А якщо й візьмеш, то не зможеш нн|іиі тись від дева і втекти.

-   Якби пощастило взяти те насіння, а там як-небудь шп |і| чусь! - відповіла дівчина.

-   Коли так, то йди! - порадили їй служниці.- Дев спиті., |н| тягнувшись на спині. Запам’ятай, якщо в нього очі розплющив значить, він спить. Витягни тихенько з-під голови в нього 'ш|>т ночку і чимдуж тікай.

Пішла дівчина до дева. Бачить: у нього розплющені очі. ДІІИЯ

на підкралася, тихенько витягла з-під голови в дева торби ні

й утекла.

Та дев раптом прокинувся і закричав:

-   Гей, служниці, ловіть злодія!

-   Е, ні,- відповіли служниці,- ми не будемо його 1  її

він нам добро зробив: пошив нарукавники, щоб ми не обпікали |>,■ в гарячому танурі!.

-   Гей, коні, ви ловіть його!

-   Ні, ми теж не будемо ловити,- відповідають коні,- їй ц| давав гризти кістки, а він нам добро зробив: сіна дав!

-   Гей, собаки, ловіть ви його!

-   Ні,- сказали собаки,- і ми не будемо ловити. Ти нам МІЙ сіно, а він нам добро зробив: кісток дав!

-   Гей, ворота, ловіть ви його!

-   Ні,- заскрипіли ворота,- ти нас поламав і забрудним, «і І полагодив і вимив, тому ми не будемо його ловити.

Бачить дев: ніхто не хоче ловити злодія. Тоді він сам ні• нім погнався за дівчиною і майже настиг її, вже й лапу проспи я щоб схопити коня за хвоста, та дівчина в цю мить кинула за і ні дзеркало, яке дала їй стара. Дзеркало сплеснулося срібною ХІНІ4 й перетворилося на повноводу та бистру річку.

Величезний дев плюхнувся в річку. Насилу дістався до н|і<И лежного берега й знову погнався за дівчиною. Вже майже іпімі її, але тільки простягнув лапу, щоб схопити коня за хвої і м | дівчина кинула позад себе брусок. З страшенним гуркотом пД сок обернувся величезною горою. Дев лишився по той бік ■ щ а дівчина, щосили настьобуючи коня, кинулася тікати далі

Та через деякий час дев переліз через гору й знову і ні

за дівчиною. Вже було й догнав її, але тільки простягнун її

Об схопити коня за хвоста, як дівчина кинула через плече гре- ець. Той з тріском обернувся густим непрохідним лісом. Заплу- вся дев у цьому лісі: надався то в один бік, то в другий, але ве- енські дерева заступали йому дорогу. Так і не зміг дев виблукати ого лісу й повернувся назад.

А дівчина, жива й здорова, через деякий час приїхала до міста, |цкому жив табіб. Розпитавши людей, знайшла його хату й посту- ла в двері.

[ - Зараз! - почувся зсередини голос. Ворота відчинив син та- в. Дівчина зайшла в двір, привіталася й стала просити юнака, б той провів її до свого батька. Хлопець провів дівчину до тька. Вона привіталась, розпитала про життя та здоров’я табіба, (потім сказала, чого прибула.

і- Ці ліки,- відповів табіб,- я дам лише тому, хто принесе МІ насіння одного дерева.

Е- Я привіз їх! - вигукнула дівчина й подала табібові торби- ку з насінням.

-   Дуже добре, дуже добре! - здивовано повторив табіб.- Ви били благородне діло. Цим насінням я вилікую від смертельних роб багато людей своєї країни. Але ж це насіння було в страхіт- ого дева,- говорив далі табіб.- Як же вам пощастило добути о? Найзвитяжніші богатирі намагалися дістатися до дева, та

марно!

Дівчина розповіла табібові, як вона попала до дева і як витягла биночку з насінням у нього з-під голови, а потім - як утікала.

-   Молодець, синку! - похвалив табіб дівчину.- Ти сміливий як! Візьми половину цих зерен, посій їх у своїй країні, а плоди

дерев роздай хворим людям. Вони вилікують їх від будь-яких роб! Ось і ліки для очей, помаж ними очі батькові, і він знову йтиме. А це насіння трави, з листя якої виготовляють ліки для и. Його теж посій у себе вдома, а з листя виготуй ліки І роздай им, хай і вони стануть видющими.

і- Я неодмінно виконаю все, що ви радили,- пообіцяла дівчина. Табіб пояснив дівчині, як виготовляють ліки для очей, і запро- ував їй погостювати в нього декілька днів. Дівчина погоди- Ь.

Табіб запросив до себе всіх своїх друзів та знайомих і кілька їй пригощав їх. Один із друзів якось і каже йому: і- Друже, ваш гість - переодягнена дівчина.

§•- Не може цього бути,- заперечив табіб,- це хлопець-бога- р, який проявив нечувану сміливість і зумів дістати найціннішу

Ч у світі!

Г- Ви помиляєтесь, це дівчина! - обстоював свою думку друг ЙІба.- Коли всі гості розійдуться, ви постеліть цьому юнакові нашому синові постіль в одній кімнаті, а в головах кожному Них покладіть по букету білих троянд. Якщо це дівчина, то квіти Цв'януть, а якщо хлопець, вони лишаться свіжими.

Але кмітлива дівчина догадалась про їхній намір і до півночі Э спала: все розмовляла з сином табіба, розповідала йому різні

оди та казки. А коли той заплющив очі, вона викинула свої І троянди, тихесенько вийшла з хати, нарвала в саду табіба свіжих троянд і поклала їх собі в голови, с син табіба не спав і краєм ока стежив за дівчиною, ранці табіб прийшов будити гостя та свого сина. А коли ті ли з хати, дістав з-під їхніх подушок троянди і здивувався: ОХ квіти були свіжі, такі ж, якими він поклав їх звечора, ‘врешті дівчина зібралась їхати додому. Табіб з великою по- ю проводжав її. Попросивши в батька дозволу, син табіба ОН проводжати гостя далі. Через кілька днів та ночей вони хили до міста, в якому жила дівчина, того дня, як найменша дочка поїхала шукати ліки, минуло до часу. Батько з матір’ю і сестри дуже непокоїлися за нею р побоювалися, що вона потрапила в якусь біду. Батько ще Ч<* захворів: замість однієї хвороби, у нього з’явилося ще кілька, гірко каявся в тому, що відпустив дочку в дорогу.

Одної чудової днини дівчина, жива й здорова, повернулася <кї подорожі. Радощам та щастю рідних не було меж. Дів- розповіла про те, як вона дістала ліки, а потім помазала Ми батькові очі.

доров’я старого кращало з кожним днем, і, нарешті, він став ти. Батько немов удруге народився на світ. Він зрадів, покли- свою найменшу дочку й сказав.

Люба донечко, тепер я ніколи в світі не жалкуватиму, що

•  ю сина. Ти виконала обов’язки десяти синів і ощасливила мене. ИЮ тобі довгих років життя! Хай щастя буде твоїм вірним миком!

ин табіба звернувся до старого з проханням віддати за ; заміж найменшу дочку, птько запитав дочку, чи згодна вона стати дружиною сина в, а коли дізнався про велике кохання її до цього юнака, став Литися до весілля. Відважна дівчина вийшла заміж з& сина ного табіба, і вони жили довго й щасливо.