Голодний вовк
шукав собі здобичі. Забрів у село, куди не поткнеться – скрізь ворота заперті і
собаки дуже злі. Вовк з досади підійшов до крайньої хати, став біля вікна і
слуха. На цю пору в хаті дитина репетувала і вередувала. Мати сиділа біля неї,
забавляла її. Скільки вона не панькалася з нею, нічого не могла заподіять,
дитина не переставала плакать. Баба тоді почала дитину лякать, щоб вона од
страху утихомирилась:
– Цить, не
плач, а то зараз оддам вовкові. Зараз замовчи! Вовк, возьми Гришу, іди, на,
возьми його!
Вовк зрадів, уже
налагодивсь був їсти дитину, думав, що баба подасть йому у вікно. Дитина
злякалась, замовкла, тільки зрідка схлипувала, а баба почала його утішать:
– Гриша –
умничок, він не буде плакать, я його не оддам вовкові. Ми вовка прогоним. Іди
геть, вовк! Гриша плакать не буде. Іч який, він хоче Гришу з'їсти. Тікай, вовк,
од нас, а то як візьму кочергу, так всю голову розщавлю!
Вовк злякавсь,
побіг од хати і дума собі:
– Нема
тепер в світі правди; кажуть, що люди розумні, а ніколи не роблять того, що
кажуть. Кажуть одно, а роблять, навпаки, зовсім інше.
Немає коментарів:
Дописати коментар