Були чоловік і жінка і мали діти. Жінка була
чемна й роботяща, а чоловік пияк і картограй. Він був шевцем, робив людям нові
черевики і лагодив старі. Зробив він черевики і має нести до міста людям, що
йому їх замовили. А жінка йому дає свого кожуха і наповідає, щоби він
угорнувся. І дала йому свою блюзку, бо то мороз був і дуже студено було. І він
поїхав до Снятина. Каже вона:
— Як дадуть тобі гроші, аби ти купив собі
щось угорнути. І дітям би щось купив, бо діти голі. Будеш там видіти.
Прийшов він до міста, йому дали гроші за нові
черевики і за те, що лагодив старі. А він зайшов до корчми і всі гроші пропив.
Трохи пропив, а трохи жид так забрав від п’яного, та й уже по грошах. Та й іде
він п’яний. А люди йому ще далі надавали старих черевиків, щоби їм лагодив, і
він несе ті черевики. Та й не йде він дорогою, а йде попри церкву. А під
церквою сидить чоловік, голий, босий і простоволосий, чисто як мати на світ
народила. Швець приступає до него та й каже:
— Слава Йсу’!
— Навіки слава богу. Та й питає швець:
— Чо’ ти тут стоїш?
— Бо мене бог покарав.
— А за що тебе бог покарав? А той каже:
— Бог мене післав узяти з жінки душу. Я
прийшов узяти душу, а жінка проситься, каже, що має дві маленькі
дівчинки-близнючки. «Що вони будуть без мене робити? Хоч би я їх поплекала». Я
став з нею балакати, а за цей час бог післав другого ангела, і той узяв з неї
душу. А мене бог покарав, — каже.
Як його бог покарав, то він упав на землю
голий. А як інший ангел брав у жінки душу, то вона якраз годувала дитину.
Мертве тіло впало і дитині прилягло ножку.
Швець почав далі розпитувати, але ангел
сказав:
— Мені непотрібні речі не можна говорити.
І більше він нічого не сказав. А швець тоді
каже:
— Ти ходи зо мною, бо ти тут замерзнеш.
— Піду, — каже.
— Та як ти будеш голий іти?
І швець дає йому з себе сподні, дає дрантиві
черевики, ті, що він ніс лагодити, і спідню блюзку, а сам угортає кожух. Зібрав
його і йдуть.
Приходять обидва до шевця додому. Жінка
думає, що він принесе дітям по кавалкови хліба, а він голодного чоловіка привів
і сам не має ні копійки. Хазяїн зайшов передній. Жінка вздріла, що він п’яний і
лиш старі черевики приніс, та й уже хапає ті черевики, щоб його бити. Підняла
руку, а щось її не пускає. І дуже ясно стало в хаті.
Зайшов до хати й той другий. Жінка хотіла й
його бити, і не може руку підоймити. А в хаті ясно-ясно. І не годна вона була
на чоловіка кричати, голосу не мала. Перечекала вона трохи та й питається, що
це за чоловік. А швець каже:
— Він тобі сам скаже, бо я не знаю, хто він.
Жінка питає:
— Що ви за чоловік? Відки ви взялися? Чо’ ви
сюди прийшли? Він каже:
— Мене бог покарав, то я й прийшов. А
непотрібні речі мені не можна говорити.
І більше він їй нічого не сказав.
Жінка мала одну вареницю і трохи зупи, що
лишила чоловікови. То мусіла поділити то, дала тому й тому. Вони повечеряли й
полягали спати.
Повставали рано. Чоловік знає, що він
провинився, і відразу сідає до роботи. А жінка питає того другого:
— А що ви в нас будете робити? Чи ви десь
ідете? А він каже:
— Я ніде від вас не можу піти, бо мене бог
покарав. Та й куди я піду голий? Все ваше треба з себе скидати.
— То що ви в нас будете робити?
— То, що ваш чоловік, то й я.
І сів він до тих черевиків. Швець робить, а
той ще багато ліпше робить. Люди вчули, що є другий швець, що дуже файно все
робить, і несуть до шевця все лагодити, так що швець за ті гроші вбрався, і
жінка, і діти його повбирані. І пити швець перестав.
І той другий вбрався, але не йде нікуди, лиш
робить і робить. Він чекає, би бог дав йому троє добрих слів пізнати і троє
добрих діл. Перше добре діло — зробити добро цему чоловікови, котрого вздрів,
який робив, усе пропивав і нічого не мав.
Робив цей чоловік у шевця три роки. Одного
разу подивився у вікно і вздрів: сусіда тої жінки, що вмерла, веде до шевця
двох дівчаток-близнючок, щоб їм черевички зробити. Засміявся він, і в хаті
велика ясність стала. Та жінка з дівчатками увійшла і каже одній з них на ту
кривеньку ножку зробити один черевичок, а на здорову — два, бо заки кривенька
ножка зносить один черевичок, здорова зносить два. Та й зробив він ті черевички.
І знов три роки або й більше шевчив він там.
А в три роки приїхав пан у кареті та й зразу на хазяїна кричить:
— Дурню, роби такі черевики, щоби рік
носилися і не кривилися. А два роки би носилися й не поролися.
І кинув пан перед того другого свій матеріал,
той ремінь. А той не питає, які мають бути черевики, але вже скроїв. Швець
видить, що він скроїв, та й напудився, та й у плач. Той видить, що він плаче,
але нічого не каже, бо йому непотрібні речі не можна говорити. Але як той пан
увійшов до хати, то він зразу пізнав, що це третє Боже діло, бо знов ясність
стала в хаті. І жінка теж виділа ту ясність.
Та й засміявся той чоловік. А пан уздрів, що
він сміється, та й каже:
— Ти до кого зуби шкіриш?
Цей нічого не відповів. Пан зі слугою
виходять з хати, а то були низькі двері, а пан був дуже злосний, що той з него
сміявся, і не вздрів, що двері низькі, і дуже вдарився в одвірок. Слуга його
підняв, поклав у карету, і вони поїхали.
Цей зшив один тапочок і дошиває другий, а фірман
вертається й каже:
— Не шийте черевики, а шийте тапочки, бо пан умер. А той
подає тапочки.
— Уже готові.
Він знав, що треба тапочків, бо пан буде вмирати.
Поїхали вони, а в хаті стало ясно-ясно. Став величезний
стовп світла в хаті. У того чоловіка зробилися великі крила, і хата розпалася
надвоє. І чоловіка в хаті не стало. А швець, його жінка й діти — усі попадали
на землю й зразу заснули. А як вони попробуджувалися, то вже ні того чоловіка
не було, ні тої хати старої — хата була нова і все нове. І на тім скінчилося.
Немає коментарів:
Дописати коментар