Розповідь Шомоїла Дербенді

Казка татів Дагестану "Розповідь Шомоїла Дербенді"

Було це в Дербенті в далекі часи. Один із багатіїв на ймення Менешир-ага влаштовував весілля своєму сину. В цей день з раннього ранку хундекучі (хундекучі – ті хто запрошує гостей на банкет) ходили по місту і всіх знайомих Менешира-аги та його робітників запрошували на свято. Коли хундекучі прийшли до Шомоїла, його не було дома - він працював у саду. Дома була його дружина, і хундекучі сказали їй:

- Хай і у вашому домі буде радість, щоб і ваші діти пішли під вінець. У Менешира-аги сьогодні свято: справляє весілля свого сина. Просимо Шомоїла прийти на торжество і розділити з нами цю радість.

Потім хундекучі пішли далі.

Цього вечора Шомоїл повернувся пізно. Дружина йому каже:

- Тебе запросили на весілля в дім Менешира-аги. Він сьогодні сина одружує.

Щоб не запізнитися, Шомоїл не став переодягатися і відправився на весілля у тому одягові, в якому працював. Прийшов Шомоїл у двір Менешира-аги, а там повно народу. В різних кінцях двору кейвончі (кейвончі – той, хто готує їжу на банкетах) у нових шовкових хустках і фартухах клопочуться біля вогнищ. Шомоїл не став проходити вглиб двору, під намет, а залишився стояти коло воріт. Довго він там чекав, і ніхто на нього не звернув уваги. Недалеко від нього стояв, зустрічаючи гостей, Менешир-ага. По його знаках серпої (серпої – людина, що стежить за порядком на бенкетах) садили багатих людей на почесні місця, а бідняків - де доведеться.

Скоро накрили столи, почався бенкет, а Шомоїл усе ще стояв коло воріт.

Тут Менешир-ага помітив його, покликав до себе серпої і каже:

- Посади де-небудь он того голодранця.

Сказано - зроблено. Серпої взяв Шомоїла під руки, посадив серед бідняків і жебраків, приніс йому тарілку з редькою і пішов геть. Шомоїл подивився на ті столи, за якими сиділи багатії та міська знать, бачить, що там і плов з гусятиною, і м’ясо, і всяка зелень, і всяких напоїв! Одним словом, усе є на тих столах.

Довго веселились гості і розійшлися вже далеко за північ. Повернувся додому і Шомоїл.

Наступного дня хендекучі знову стали ходити по хатах і запрошувати гостей на весілля. Шомоїла також запросили.

Та в цей день Шомоїл прийшов з роботи раніше, ніж звичайно, сходив у баню, нарядився у суконний бешмет у розкішний халат, надів бухарську шапку, розчесав бороду та вуса і лише потім відправився на весілля.

Коли Шомоїл підійшов до воріт, його зустрів сам Менешир-ага і каже:

- О дорогий Шомоїле, здрастуй! Проходь, сідай на покутті!

Менешир-ага навіть поклонився і протяг руку. І Шомоїл пройшов туди, де сиділи міські багатії та знать. Побачивши Шомоїла у розкішному наряді, багатії стали тіснитися, уступаючи місце. Сів Шомоїл серед них і чекає, що подадуть на стіл.

І ось столи накрили. Чого там лише не було! Гості стали їсти-пити, а Шомоїл ні до чого не торкається. Помітили це інші гості та й кажуть:

- Дорогий Шомоїле, чому ти нічого не їси?

А Шомоїл мовчить і, як перше, нічого не бере. Побачив це Менешир-ага і каже:

- Чого ти не їси, дорогий Шомоїле? Хай живуть і будуть здорові діти твої, їж!

Тоді Шомоїл відтягнув рукав свого бешмету і став тикати ним у тарілки та склянки, примовляючи:

- Тобі кажуть, суконний бешмете. Тобі кажуть, розкішний халате. Тобі кажуть, бухарська шапко. Чого ви не їсте? Для вас же принесли усі ці блюда! їжте, їжте!

Гості здивувалися та й кажуть:

- Дорогий Шомоїле, не одягові твоєму сказали їсти, а тобі!

І тут Шомоїл сказав:

- Ні, не мене запрошували їсти! Якби усі ці смачні страви та напої пропонували мені, то і вчора було б так само. Адже я був тим самим Шомоїлом, що й сьогодні. То чому ж мені не виявили тієї ж почесті, що й сьогодні? А ось чому. Вчора я був погано зодягнений, і ви посадили мене скраю стола та вгостили однією редькою. Сьогодні ж я одягнувся у суконний бешмет, у розкішний халат, у бухарську шапку, і ви посадили мене на покутті та й пригощаєте найкращими блюдами. Значить, одягові ви виявили почесті, а не мені. Ось я й кажу своєму одягові: «їж». А я не хочу бути вашим гостем!

І Шомоїл пішов з весілля в домі самого Менешира-аги. А чутка про цей випадок живе серед народу і досі.