Йшов по дорозі голодний вовк. Голод
його виглядав із впалих очей. Немічність його було видно по підломлених ногах.
Тридцять днів місяця він лизав калюжі
і гриз сухі кістки на покинутих стійбищах. Ночами він завивав, а вдень грівся на
сонці та все думав про свіже м’ясо.
І ось він прийшов до жовтої крутої скелі
і побачив, що біля неї пасеться жирний цапок. «О-о, нарешті, - радісно подумав вовк,
- нарешті я наїмся!» Він обережно прокрадався між кущами та облизувався. Але спритний
цапок почув ворога і легко викарабкався на скелю. Став на вершині і сміливо поглянув
униз.
Погасла радість у вовкових очах. Темно
стало у його животі. І крикнув вовк:
- Гей, козлику! Краще сам відріж мені
шматок м’яса від своєї ноги! А то буду чекати тебе тут день і ніч, а вже тоді з’їм
до крихітки, з’їм так, що мокрого місця - змії лизнути - не залишиться, з’їм так,
що краплини крові - ховрашку попробувати - не дістанеться!
Цапок подумав і сказав:
- Я згоден відрізати тобі шматок свого
м’яса, та у мене немає гострого заліза. Чим я відріжу? Збігай до Донгула, попроси
ножа.
Вовк подумав: «Як стояти і чекати, краще
збігати за ножем». І побіг до Донгула.
- Донгуле, дай мені ножа, і мені вріже
м’яса цапок, який стоїть на крутій скелі.
- Ножа бери хоч зараз, - каже Донгул,
- та він зовсім тупий. Треба його нагострити. Піди до Чалдия, попроси бруска.
Вовк подумав: «Як сперечатися з Донгулом,
краще сходити за бруском». І пішов до Чалдия.
- Чалдию, дай мені бруска, щоб нагострити
ножа Донгулового, щоб відрізав мені м’яса цапок, який стоїть на крутій скелі.
- Брусок бери хоч зараз, - каже Чалдий,
- та він дуже важкий, тобі його не підняти. Збігай до Чанника, попроси сани.
Вовк подумав: «Я зовсім знесилів, ледве
ноги тягну, де мені нести важкий брусок!» І пошкутильгав до Чанника.
- Чаннику, дай мені сани, щоб відвезти
на них брусок Чалдиїв, щоб нагострити ножа Донгулового, щоб відрізав мені м’яса
цапок, який стоїть на крутій скелі.
- Сани бери хоч зараз, - каже Чанник,
- та самі вони не підуть, а тобі їх не завезти. Сходи до Колдуя, попроси коня.
Вовк подумав: «Такі великі сани мені,
звичайно, не завезти. Треба коня». І зашкандибав до Колдуя.
- Колдую, дай мені коня - тягти сани
Чанникові, щоб відвезти на них брусок Чалдиїв, щоб нагострити ножа Донгулового,
щоб відрізав мені м’яса цапок, який стоїть на крутій скелі.
- Немає людини, котра б не знала прудкості
мого коня,- каже Колдуй. - Кінь зараз на пасовиську, і без аркана його не; спіймати.
Сходи до Алдая, попроси аркана.
Вовк подумав: «Без аркана такого коня,
звичайно ж, не спіймати». І хитаючись поплівся до Алдая.
- Алдаю, дай мені аркана, щоб піймати
коня Колдуєвого, щоб він потяг сани Чанникові, щоб відвезти на них брусок Чалдиїв,
щоб нагострити ножа Донгулового, щоб відрізав мені м’яса цапок,: який стоїть на
крутій скелі, - зібравши усі сили, ледве-ледве вимовив вовк.
- Правду кажучи, мені зовсім не шкода
для тебе аркана, вовче, - каже Алдай. - Та аркан мій лежить у скрині, а скриня -
на замку, а ключ - у мисливця. Сходи принеси ключа.
Вовк почав думати. І зрозумів, що без
ключа не обійтись. Він зібрав усі сили і повільно потяг у ліс - шукати мисливця.
Мисливець був сильним і спритним. Він
мав чорну рушницю. Раптом він побачив, що до чуму на животі повзе вовк.
- Що, кулугуресам (це ругательні
слова таку, на типу – лиходій, негідник, проглятий) ідеш до мене? - сказав мисливець.
Вовк злякався і повернув назад. Та мисливець
зняв з плеча чорну рушницю і вистрілив. Вовк упав.
А цапок стояв на неприступній скелі,
грівся на сонечку, скуб траву. Він знав, що людина захистить його від вовка.
Немає коментарів:
Дописати коментар