Гадючий хвіст сперечався з гадючою головою
над тим, хто з них має ходити наперед. Голова говорила: «Ти не можеш ходити
наперед, бо ти не маєш ні очей, ні вух». Хвіст казав: «Але я зате маю силу, я
тобою киваю. Захочеться мені обкрутитися довкола дерева, то й з місця не
кинешся!» Тоді голова каже: «Но, то розійдімся!»
Українська казка «Ворона і її діти»
Ворона підгодувала троє молодих воронят,
що ще не могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них
найсправедливіше». Каже она до них так:
— Діти, ми на цім дереві не утримаємося,
бо завтра се дерево хоче господар зрубати; сьогодні його призначив до зрубання,
тому я вас мусю попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку.
Українська казка «Ворона і гадина»
Одного разу поклала собі ворона на дереві
гніздо і нанесла яєць. А у тім дереві, у споді у корінню, мала і гадина гніздо.
Але ворона висиділа молоді і ходила шукати молодим поживлення. Далеко літала і
збирала, що могла, аби погодувати діти. Приходить она одного дня до гнізда,
дивиться — бракує одного вороняти. Що би се було? Но дуже їй жаль було за
дитинов, але що мала робити? Другого дня забракло знов одного вороняти. І так
за тиждень не стало і одної дитини. Дуже лементувала ворона, що якийсь злодій
так виїв її діти, що она не виділа, але не могла на то ніц порадити. Но мусіла
она наново нестися і сидіти.
Українська казка «Ворожнеча вовка, пса, кота і миші»
То пес мав силу, щоби обганяв обійстя, а
не мав нюху, а вовк мав нюх, а не мав сили. А як зійшлися оба, і зачали собі
радити. Каже вовк до пса: «Заміняймося. Я тобі дам нюх, а ти мені дай силу!» Бо
псові з силою зле виходило: як пішов ґазда в поле або худоба, то пес не міг
дослідити, бо не мав нюху, а вовк хоть мав нюх, а не мав сили, то як ся здибав
з конем або з свинею, то не міг розбити, щоби попоїв.
Українська казка «Вовки-колядники»
Як жив собі дід та баба, і розвели вони
семеро овець, і сучка-позвонка, баба-поговорка, коничок-ступачок.
От раз підійшла Меланка, то дід заставив
бабу, щоб вона наварила вареників. А сам пішов щедрівників шукать. Іде, коли
дивиться — ідуть вовки. А він їм і каже:
Українська казка «Вовк та вовчиця»
Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.
«Погано тобі, вовче, живеться»,— каже
вовчиця. «Чому?» — дивиться на неї вовк. «Ти все по кущах ходиш, від людей
ховаєшся».— «Гм,— пробурчав вовк,— але ти також від людей ховаєшся...» — «Ні, я
де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить».— «Брешеш ти, голубонько! — не
погоджується вовк.— Тебе бачать люди так само, як і мене».— «Вір, не вір, я
правду кажу»,— відповідає вовчиця. Покрутив головою вовк та й каже: «Коли так,
то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачим: помітять
тебе люди чи ні?» — «Добре,— каже вовчиця,— подивимось!»
Українська казка «Вовк і чоловік»
Раз зустрів вовк жебрака й каже: «Я тебе
з'їм!» — «Мене? Видиш, який я худий,— кістки та кожа. Не посмакує тобі м'ясо...
А я тобі пораджу, кого з'їсти».— «Кого?» — «В лісі люди рубають сяги. Добре
дивися, від котрої сокири найдалі летять тріски. Того й вибери, бо у нього
смачне м'ясо».
Побіг вовк у ліс, виліз на високого бука —
й дивиться. Ага! Увидів молодого парубка — і давай підкрадатися до нього. «Я
тебе з'їм!» — «Хочеш мене з'їсти? Но, мало почекай, доки ся помию... Я не звір,
мені треба приготуватися до смерті».— «Но, готуйся, лиш скоро!»
Підписатися на:
Дописи (Atom)