Туркменская казка «Мулла, Казі та Яртигулак»

Пішли якось дід із бабою поливати бавовну, а Яртигулак дом лишився.
Ще вдосвіта поприбирав у хаті, позамітав у дворі, а тоді заходив чистити казан, у якому баба варила плов та гарбузяну кашу.
Яртигулак так тер казан камінцем та ганчіркою, що мідн казан заблищав як сонце, а ганчірка від сажі та жиру ста чорніша ночі.

Туркменская казка «Яртигулак та вовк»

Якось унадився в отару вовк і щодня крав по ягняті. Прибіг в аул чабани та й просять:
-   Допоможіть, люди добрі, степового вовка вбити. В пастку а не йде - хитрий такий. Викопали на нього яму, так він і не підступ до неї. Хотіли оточити його, але ж він такий спритний та дужий, що ще й не бачили ніколи такого.

Туркменская казка «Яртигулак та Порхан»

Якось уранці мати і Яртигулак збиралися йти в поле. На сніданок мати спекла чурек, приготувала чай. Після сніданку залишилася одна перепічка, тепла та пухка.
«Якщо ч-урек не з’їсти зараз, він зачерствіє і не буде такий смач-ний»,- подумав Яртигулак і потягнувся рукою до тарілки, але мати і казала:

Эстонская казка «Вузли вітрів»

Якось видався у моряків Великої землі невдалий рік. З осе риба погано йшла в сіті - то весною й опустіли комори. Рибалк риба, як хліб селянам. Нема риби - усе село голодне.
Зібралися рибалки і почали радитися. Як бути, що робити?

Абхазька казка «Кмітлива невістка»

У багатого князя Ахмата був єдиний син, на їм’я Салбі. К Салбі виріс, а князь постарішав, він одружив свого сина. Вес було пишне й бучне. Минув тиждень по тому, і князь надум випробувати свого сина й невістку: після його смерті всіма маєтн: ми керуватиме син, а дружина має бути йому розумною порадни
Покликав якось князь сина й сказав йому:

Балкарська казка «Бідняк та ханська дочка»

Давним-давно жив у одному балкарському селищі дід та баба. Ьули вони такі бідні, що їли тільки те, що давали їм добрі люди. І’іс у них єдиний син Ахмат, спритний, розумний, працелюбний. Ніяк не міг він дочекатися тієї пори, коли зможе сам трудитись та годувати батька з матір’ю.

Долганська казка «Дочка Сонця»

Жив у давнину багатий купець. Назбирав він грошей так багато, що став багатший за всіх у нашому краю і зажив по-царському. Народ і прозвав його царем.
Жив цей цар-хазяїн зі своєю жінкою. Дожили вони до старості жінка й померла.
Поплакав старий купець, погорював, став жити сам. Та скоро знудився. Покликав він до себе своїх радників і говорить: